ПРО ЗАТРИМАНИХ РОЗБІЙНИКІВ В ПРИЛУКАХ В 1750 РОЦІ

В жовтні 1750 року при донесенні в полкову Прилуцьку канцелярію городовий війт Прилуцький Остап Соломаха повідомив, що в ратуш було подано донесення калузького купця Афанасія Желоховцова про трьох підозрілих людей з відшуканими при них конями, рушницями і речами, також російськими і польськими монетами.

Тоді ж ці троє були допитувані і підчас допиту розповіли, що начебто всі вони козаки Запорізької Січі, куреню Полтавського, звати їх, одного Степан а прізвиськом Кабака, іншого Петром, а прізвиськом Гайдай, третього Грицько, а прізвиськом Алєксєєнко, і вони козаки з іншими показаними козаками були в Польській області і вчиняли над ляхами і жидами багато грабунків, і потім прийшли в Малу Росію та розділивши здобич розійшлися порізно, а вище написаний Кабака, Гайдай і Алєксєєнко йшли на Прилуки до Січі, і прийшовши в Прилуки коли почали гроші – польські монети розмінювати, то їх вище названим калузьким купцем було заарештовано і в ратуш Прилуцьку представлено.

Реєстр виявленим грошам и пожиткам у трьох людей під виглядом запорожців представлених при донесенні в ратуш міську Прилуцьку калузьким купцем Афанасієм Желоховцовим, показано нижче цього 1750 року, октября 5 дня:

Грошей

Тинфов сто дванадцять

Російських монет цілих було чотирнадцять рублів, з тої кількості за обмін купцю Леону Момотову за чотири таляри битих чотири рублі а за сорок шостаків два рублі дано йому Момотову назад російських монет, а ті таляри і шостаки назад взяті і тому в залишку тільки російської монети вісім рублів.

Талярів битих чотири.

Полталярків два.

Чверток чотири таляревих

Червонців золотих два

Чехів старих вісім.

Чеських цісарських один.

Шажків старих два.

Алтинчик старосвіцький один.

Гривеник один.

Шостаків битих з писаного від купця Момтова принятих триста шістдесят пять.

Бискупчик ксьонзівський один.

Мідної російської монети шагів «денежок» і «полушок», крім даних їм арештантам на харч, при взятті їх під караул тридцять вісім копійок, та на їх же четверо коней на сіно з державних сорока копійок для виконання ручних і ножних на їх же арештантів кайданів, на купівлю заліза за один пуд купцю болоховцю Івану Красельникову заплачених вісімдесяти копійок, двох рублів сорока двох копійок.

Речей

Коней четверо.

Віз старий.

Хомут один.

Спис один.

Рушниць три.

Пістоль пара.

Сідел три.

Шаровари суконні гранатові одні.

Поясів шовкових два.

Кунтуш польський блакитний один.

Килимець один.

Квиток від пример-майору Нємцова один.

На трьох чоловіках одяг:

Байбарак зеленого сукна під білим хутром з чорною опушкою.

Кожухів два простих притертих.

Кажанів два, один зеленого сукна, інший синього.

Куртка синя жіноча сукняна.

Шапок три одна жовта польська а дві круглі.

Чоботи на одному саф’янові червоні, на іншому старі саф’янові червоні також, на третьому яловичині чорні.

В оригіналі підписано так:

війт міський Прилуцький Остап Соломаха, бургомістр Прилуцький Андрій Котелинець, бургомістр Прилуцький Данило Якович, а замість його не грамотного, по його проханню писар ратуші міської Прилуцької Дмитро Нетребенко підписався.

Допити трьох затриманих:

1750 року жовтня 5 дня з наданих від ратуші міської Прилуцької при донесенні підозрілих без паспортних трьох людей в перші полковій Прилуцькій канцелярії був допитаний і розповів:

Звати його Степан прізвиськом Кабака народився він полку Лубенському в місті Лохвиці, років йому від народження скільки не знає, і за признаками на вигляд до тридцяти, батька його звали Іваном, за прізвиськом Дорошенко, звання козацького, а мати Мотря, була дочкою козака Лохвицького Василя Василенка, які обидва вже померли, а проживали вони в тому місті Лохвиці в сусідах у козака місцевого Павла Лисицького, а пішов він від батька і матері, скільки років йому було не знає, але вже був парубком і пішов з Лохвиці спочатку з козаком Січі Запорізької куреня Корсунського Остапом Дмитриченком і зайшовши в Січ найнявся до козака місцевого куреня Полтавського Микити Кукси, і служив у нього рік за три рублі, дослуживши рік пішов на них до лиману і був при рибалці Олистрате років з чотири, а від того рибалки був при іншому рибалці Іванові Сторчаку років з три, а потім ходив з козаком Запорізьким Яремою Візирем в Крим, а всього в Запорізькому краю був років з дев’ять, а цього року після свята Воскресіння Господнього взявши паспорт з коша від кошового Якима Ігнатовича з товаришем своїм Грицьком Кравцем пішов з рибою на Русь на двох возах, захотівши поквапитися на ярмарок, який відбувається на святого мученика Прокопія, а прийшовши навпроти Кременчука стояв на Омельчину, на карантині неділь з дванадцять, вистоявши же карантин пропущений з тим його товаришем і з ще одним запорожцем Петром, а прізвисько його не знає, через Кременчуцький перевіз з рибою майором, а як його прізвисько не знає, який майор при пропуску його відібрав від нього Степана, виданий йому з коша паспорт і для проходження в Малій Росії дав йому свій квиток, який від нього в ратуші Прилуцькій був відібраний, по цьому квитку Степан і слідував до Лохвиці з вище писаними товаришами Грицьком і Петром, і там він Степан один віз риби продав на ярмарку, а кому не знає, а інший привіз в місто Прилуку, з названим товаришем Грицьком і зайшов до цехмістра за прізвиськом Каплуні, якому і продав всю рибу, будь-яку голову по таляру, по той знайомості, що він Каплун будучи на Лохвицькому ярмарку, велів рибу, якщо не продасть привезти до нього Каплуна в Прилуку, а інший товариш Степана Петро з Лохвиці пішов до Києва, сказавши нібито для поклоніння з Прилуки, а він Степан і Грицько поїхали одним возом на двох конях в місто Ніжин з тої причини, що родич Грицька там помер, і Грицько хотів майно його по спадку собі відняти, і віднявши думали повернутися на Січ. В той час, як вони проживали в Ніжині побачився з ними чоловік, сказавши, що з під Чернігова, а з якого полку не назвав Ігнат, прізвисько його на знає, та почав їх закликати до ватажка Кіндрата, а як його прізвисько не сказав, щоб з ним йти в Польщу ляхів і жидів обікрасти і він Степан з товаришем його Грицьком пішли за Ігнатовим намовлянням з Ігнатом до ватажка Кіндрата, і знайшли його в полку Київському в місті Острі, і там Степан застав при тому ватажку інших товаришів, в тому числі і вище названого від Лохвиці в Київ, від нього Степана відокремленого Петра, і сказав, що всього з ватажком десять чоловік, а як їхні імена і прізвиська, крім вище названого Петра, він не знає, пішли з Остра пішки, маючи при собі дві рушниці і всякий по спису борами до прикмети, яка називається Ошнинки, що на річці Дніпро стану Межигірського Київського монастиря і там перевезлися дубом того ж монастиря, і перевізникам повідомили, що вони йдуть в Польщу ляхів бити, і перейшовши Дніпро пішли вже просто в Польську область, і пішли зараз в Рудню, де залізо, і зброю виготовляють, а якого саме володіння не знає, і там взяли рушниць п’ять, всі були згвинтовані, звідти пішли в містечко, яке називається Горностайполе, а там не заставши старости взяли одяг троє, та більш нічого не взявши пішли в різні села і як їх іменують не знає, а відає, що були в чотирьох чи п’яти місцях, і в одному селі до них приєдналося ще три чоловіка, з яких два у жида, а один у попа місцевого служили, і пішли тринадцять чоловік до одного ляха, а як його звати не знає, напавши перед вечором на замок пограбували і взяли багато грошей, зброї, а скільки згадати не може, і потім він Степан з тим ватажком і всі вони тринадцять чоловік пішли з наміром прийти в свою сторону, і коли йшли лісами то лядська хоругва в кількості до двохсот чоловік напали на них, і стріляли, проте нікого не вбили, крім одного товариша, якого поранили, та йому Степану жупан пулею пробили і як ляхи спішились, і по ним в другий раз вистрелили, тоді ватажок і вони всі накинулись на ляхів зі списами, і чоловік з двох поранили, і вони ляхи почали втікати, залишивши своїх коней, з яких кращих вони ватажок з товариством собі забрали, а гірших перекололи, і на конях дійшли до кордону, і на тому ж місці на перевозі через Дніпро переправилися і йшли до річки Десни, яку перейшовши, під сільцем, якого не знає, розійшлися, і при розставанні ватажок сказав, що буде зимувати в Києві, а інші казали під Києвом в селі Броварах, а інші в Ніжині, а хто саме де зимувати буде, того він Степан не знає, і він Степан з Петром і Грицьком пішли звідти маючи намір дійти до Січі, і слідуючи трактом через Прилуки стали в шинковому дворі біля брами Іченської, двір не знає, і на інший день пішли на базар, і стали розмінювати польські гроші шостаки руському купцю, а як його звати не знають, і обміняли тих шостаків на битих талярів і на мідні гроші чотири копійок срібних мілких чотири і як ті гроші обмінювали то іншим руським чоловіком, який прийшов, і сказав, щоб вони йшли з ним в ратуш, бо люди можуть бути крадіями і розбійниками, і у нього де двох коней вкрадено, ось чому він Степан з товаришами і пішли з тим москвитином в ратушу Прилуцьку, а звідти в Прилуцьку полкову канцелярію, представлений Степан більш цього ніде ні в яких крадіжках не був, і ніяких крадіїв, і розбійників, і товаришів своїх не знає, і сказав саму сущу правду.

До цього допиту замість не грамотного вище писаного Стефана Кабака по його проханню житель Прилуцький Іван Журавський підписався.

= = =

1750 року жовтня 5 дня представлений при донесенні з ратуші міської Прилуцької в полкову Прилуцьку канцелярію невідомий чоловік в даній полковій канцелярію був допитуваний, і під час допиту сказав:

Звати його Грицьком, а прізвисько Алєксєєнко, він же і Кролевець, від народження йому років до двадцяти п’яти, народився він Лубенського полку в містечку Чорнухи, його батько Андрій Алєксєєнко козак і мати Марія, вони вже померли, проживав він при батькові своєму від народження свого до 1740 року, коли батько його помер, то його Алєксєєнка рідний брат Кирило і він називалися Чорнуськими, проживаючи в місті Ніжині, при братові в Ніжині Грицько прожив п’ять років, і там навчався ремесла виготовлення шапок в майстра Михайла Медовниченка жителя Ніжинського також, а з Ніжину повернувся до Чорнух, і в наймах проживав у Романа Пазюка, він же й Різник пів року, їздячи з ним в Малій Росії по різним містам по ярмаркам, займаючись промислом різницьким, а після відокремився від Пазюка і в Переяславському полку в Бикові, об’єднавшись з товаришами своїми Федором Парукою, жителем Чорнух, Михайлом Роменським, а як прізвисько він Алєксєєнко не знає, їздив з ними по різним малоросійським містечкам, займаючись промислом різницьким, через три місяці, а буде тому років до чотирьох, коли він Алєксєєнко відокремився від своїх товаришів в Прилуцькому Дмитрівському ярмарку пішов в містечко Чорнухи і проживав там при мачусі своїй (яка й донині жива) Ксенії Ярмоловні одну зиму, а після зими пішов в Лубенський полк в містечко Лохвицю на ярмарок, де пристав до козаків Січі Запорізької Степана Сови і Якова Циби і звідти, з Лохвиці пішов на Запорізьку Січ, де пристав в курінь, який називається Полтавський, жив там при тому куріні більше двох років, займаючись виготовленням шапок, а цього 1750 року після закінчення місяця травня, взявши з кошу запорізького паспорту відійшов він Алєксєєнко з Січі Запорізької з двома козаками запорізькими куреня Полтавського Степаном Кравцем, він же і Кабака, а іншим Степаном же також прізвиськом Кравцем на двох возах в Малу Росію, а йдучи з Січі Запорізької він Алєксєєнко з тими двома своїми товаришами стояв при перевозі Кременчуцькому декілька неділь, а скільки саме не пам’ятає карантину, і коли інші там ватаги на цей бік Дніпра в Малу Росію переправлялись, то і він Алєксєєнко з товаришами своїми на цей бік Дніпра в містечку Кременчузі перепущений був, де майор, командуючий форпостом відібрав у них паспорт, виданий з коша Запорізького, а про їх вільний пропуск був виданий квиток тим майором, з цим квитком вони приїхали в Лубенський полк в містечко Лохвицю на ярмарок, на честь Святого Великомученика Прокопія, там же вони попродавали рибу, і з них один Степан Кравець залишився в своєму домі в Лохвиці, на «подварках», які називаються Риги, а вони Алєксєєнко зі своїм товаришем Степаном Кравцем, він же і Кабака з того Лохвицького ярмарку поїхав в Ніжин до брата свого вище прописаного Кирила Чорнуського і не заставши його вже в живих, напросився там в Ніжині на квартиру городничого Ніжинського Пилипа Стародубця і жив зі своїм товаришем там в Ніжині в домі його Стародубця неділь до пяти, в справі за розтратою місцевими ніжинськими жителями майна, яке залишилось по смерті його брата, неділь з п’ять, як перед святом Святого Симеона будучи в Ніжині козак Січі Запорізької іменем Ігнат, а як його прізвисько і якого куреня, він Алєксєєнко не знає, підмовив його Алєксєєнка і його товариша названого Степана Кабаку за кордон в польську область для крадіжки їхати туди з Ніжина, він Алєксєєнко з тим запорожцем Ігнатом і товаришем своїм показаним Степаном і другими двома запорожцями, одним Трохимом, а іншим Федором, а як прізвиська не знає, поїхали в Остер, і там в Острі показаний Ігнат, залишивши його Алєксєєнка і пом’янутих його товаришів Степана, Трохима і Федора запорожців при козаку запорізькому по імені Кіндрат, а прізвисько його не знає, а сам Ігнат їздив в містечко Бровари і привіз звідти в Остер ще п’ятьох чоловік, з яких по імені один Петро Гладкий, інший Семен Третяк, Василь, а прізвиська не знає, четвертий і п’ятий, як звали і які прізвиська того він не знає. В Острі прописаний Кіндрат запорожець зробився над ними Алєксєєнком і його товаришами ватажком, і добавив ще одного чоловіка по імені Олексій, а прізвиська не знає. Яких було всіх з ним Алєксєєнком дванадцять чоловік, з того містечка Остра буде тому неділь з чотири перевезлись вночі всі в Острі через річку Десну і пішки пішли прямо до Дніпра до стану монастиря Межигірського Київського, на стані два ченця по їхньому проханню дубом перевезли, але дві людини не захотіли на той бік Дніпра переходити і таємно вночі від них пішли. Прийшли вони в Рудню польського володіння і там в Рудні в місцевих жителів взяли собі скільки потрібно харчів і три рушниці, а також три підводи та поїхали в польське містечко Горностайполе, в якому до них пристав ще один чоловік, та їх стало одинадцять. В Горностайполе напали на лядський замок, де взяли кажан блакитний, кустуш суконний тонкий, юпку жовту, кунтуш суконний жіночий тонкий, опанчу суконну синю, грошей російської монети денежок рублів до двох, та в том же Горностайполе в польського ксьонза взяли червонця одного і тинфув шість, і масла діжечку і барана одного, а з Горностайполя взявши в місцевих жителів підводи поїхали в польське село Домонтов, приїхавши в село завернули взяті з Горностайполя підводи, взяли в Домонтові інші, поїхали в село Жуки, і в ньому поївши перевезлися через Прип’ять річку, пішки пішли в село Ладижичи, прийшовши в це село вночі напали на дім, який наймав жид і не заставши його в хаті, в наявній там винокурні набрали боклаги горілки, де з бувшими там в Ладижичи в винниці людей двох чоловік, яких звали одним іменем Іванами, і вони пристали до їхньої компанії. Їх всіх стало вже тринадцять людей, і вони пішли пішки в польську село, де спіймали жида, який добровільно об’явив, що він доведе їх до пана в містечко Брагин, де вони зможуть грошей багато набрати, з цим жидом вони пішли пішки до того містечка Брагину, йшли польські села Пірочку, Щепеличи, Корогод, і там в Корогоді напали на поляка, в якого в хаті взяли ложок срібних п’ять ламаного, срібла ламаного не малу кількість, кунтуш суконний блакитний, байбарак зелений підбитий білими смужками, рушницю одну, пістолетів п’ять, з патронами, шапку жіночу, кунтуш суконний зелений, інший кунтуш жіночий, а з того міста з тим же жидом пішли на село Денисовичі, і не дійшовши до того села в бору заночували, коли вночі напали на них польські військо, і стали вони до оборони приготовлятися, а вище написаний жид взяте ними в Корогоді в поляка срібло, яке було в бурдюгах, сковороду і від них втік, коли показане військо польське від них відступило, то він Алєксєєнко з товаришами пішли в село Денисовичі, а з Денисович пришли в Рудню, і там в поляка взяли грошей, а скільки не знає, ці гроші взяв собі пом’янутий ватажок Кіндрат, також і кунтуш чоловічий сукняний, і взявши там підвід поїхали в село Залісся, і напали там на хати поляків і жида арендатора пограбували, і взяли в них грошей різних не малу кількість, ці гроші названий ватажок також відібрав, і поїхали на підводах з Залісся в польське село Дорогин в місцевого старости взяли три рушниці, кафтан і грошей якби з рубель, а з Залісся приїхали в іншу рудню і там поляка пограбували, і взяли в нього кунтушів чоловічих суконних чотири, і його поляка запитували, куди лядська хоругва пішла, а з рудні повернулися до Дніпра в Малу Росію, поїхали в вище назване село Денисовичі і не доїхавши до села Денисовичі спочивали в бору, де на них поляків не мала кількість напали, з рушниць палили і двох чоловік поранили, і він Алєксєєнко бачив двох заколотих поляків, а більш він Алєксєєнко не знає. І коли вони зі списами на поляків накинулися, то їх прогнали. І залишились від поляків коні, кращих взяли, і гірших закололи. І вільно пришли до Дніпра до вище названого чернецького стану, і там через річку Дніпро дубами перевезлись і те награбоване в Польщі розділили, з цих пожитків, йому Алєксєєнку дали грошей двадцять три рублі та один червонець, жупанів суконних два, кожух білий один, після розподілення з них одинадцять чоловік, показані ватажок Кіндрат, Ігнат запорожець, Трохим, Федір, Василь, Олексій, Іван, Петро, Степан Кабака і він Грицько Алєксєєнко прийшовши до Десни через річку переправились дубами, а залишились два чоловіка, які приєдналися до них в Польщі, на тій стороні Десни. І куди вони пішли, він Алєксєєнко не знає, переправившись через Десну прийшли в місто Остер всі одинадцять чоловік, з яких Петро Гайдай і Степан Кабака погоджуючись з ним Алєксєєнком піти в Січ Запорізьку, поїхали з Остра одним возом з чотирма конями, а 3 жовтня приїхали в місто Прилуки і напросилися на квартиру за містом в шинковому домі, і коли Петро Гайдай і Степан Кабака пішли в місто Прилуку обмінювати гроші, то там якийсь купець маючи їх за підозрілих осіб, об’явив в ратуші Прилуцькій з якої ратуші його Алєксєєнка з двома товаришами взято під караул, а де інші товариші, які залишились в Острі, того він Алєксєєнко не знає.

 

= = =

1750 року жовтня 5 дня представлений при донесенні з ратуші міської Прилуцької в полкову Прилуцьку канцелярію невідомий чоловік в полковій канцелярію був допитуваний, і під час допиту сказав:

звати його Петром, прізвиськом Гайдай, народився він полку Переяславського сотні Золотоніської в хуторі тієї ж сотні козака Корнія Деркача, від народження йому скільки років не пам’ятає, а батько його Гайдая по імені Іван, прізвиськом Яловий, мати його Оришка, яка в давніх роках в том Деркачевом хуторі в минулих роках померли, рідні у нього в живих немає, залишився він після смерті батька свого років з восьми, і служив вийшовши з того Деркачевого хутора тогож Переяславського полку сотні Бубнівської у козака Бубнівського Василя Кравцевого зятя років з три, від нього Василя Кравцевого зятя пішов до козака Бубнівського Хвеська Ромодана, служив у нього Ромодана два роки, а від Ромодана пішов в місто Лубни, й там жив в Петра Кулябки при волах рік і з тими волами ходив, років до десяти Гайдаєм в Шленськ, а від Шленську йдучи з гайдаями полку Полтавського Грицькому Шутом і Іваном Сегедою жителями Решетилівськими пішов в Полтаву, і там в Полтаві при волах у Терентія, жителя полтавського служив років два, і з тими волами був у Шленську, від Терентія же відійшовши служив там же в Полтаві у Дмитра Білухи, років два, при волах і був у Шленську, а від Дмитра Білухи служив у Івана Богданенка, жителя Полтавського років два при волах і був з волами гайдаєм в Шленську, від Богданенка відійшовши, був в Січі Запорізькій в курені Полтавському років два, і служив при різних Запорізьких козаках, сходивши з ними по сіль до озера в Крим і Прогной, а з Січі Запорізької сам вийшов жив в сотні Кременчуцькій в селі Крукові у священика місцевого Йосипа рік один, і робив млин у нього водяний на річці Супій, з Семеном Мірошником жителем місцевим, з названого Крукова пішов в Київ, і там в Києві жив у шинкара Івана Квача на Подолі півтори року працюючи в різних людей, і ходив в Могилів з Києва в 1749 році, після Петрового посту водою з сіллю Могилівського купця Якуба Жаби, а повернувшись з Могиліва назад в Київ, працював по різним людям в Києві деякий час, і там будучи в Києві того ж 1749 року, в Пилипів піст зійшовся з козаками Січі Запорізької, а яких куренів не знає, Степаном, Ониском Доном, Семеном Щербиною і Тимошем, прізвиська Тимоша і вище названого Степана не знає, з цими запорізькими козаками (які йому Гайдаю заявили, що коли хочеш піди з нами в Польщу, знаємо жида, і чи не здобудемо грошей), пішов з Києва в Пилипів піст Польської області в село Вулшанку в шинок до проживаючого в ньому жида, і за прибуттям туди, в домі його не застали, лише жидовку саму з сторожем її двору, і наймичкою, сторожа зв’язали, там же в хаті, залишився з ним запорожців на сторожі в дворі двоє, названий Петро Гайдай і Тиміш, Остап, Онисько і Семен в хаті били ту жидовку жахаючи, щоб гроші їм віддала, яка в тій хаті їм скрині і комору відкрила і дала сама грошей рублів російської монети з битими талярами шістдесят а з фант і з інших нічого там він Гайдай, і вони козаки не брали, і ті гроші взявши звідти з Вулшанки поїхав він Гайдай з названими товаришами в Київ, і за прибуттям своїм по рівній частині гроші розділили, а поділивши з тими грошима пішов він Гайдай з Києва, цього 1750 року на Масляній неділі полку Переяславського до містечку Золотоноші, тільки по тракту в Переяславі коли почав биті таляри там обмінювати, взято його Гайдая в полкову Переяславську канцелярію під караул, а хто взяв, не знає, де він під секвестром полковим утримувався неділь три, і його Гайдая в полковій Переяславській канцелярії про тих битих талярів добровільно допитували, в допиті він Гайдай показав, як ті таляри (як вище цього написано) здобуті в жида Вулшанці, і по тому допиту зробивши йому Гайдаю публічно в місті Переяславі по спині пліткою покарання, відпущено його з секвестру цього року на Благовіщення Пресвятої Богородиці, а після відпустки пішов він Петро Гайдай з Переяслава в Київ і був в Києві в монастирі Мижигірському від Благовіщення Пресвятої Богородиці неділь більше двадцяти, в якому монастирі Січі Запорізької козак Кіндрат з Ігнатом, які себе називали жителями Басанськими, і як їх прізвисько, він Гайдай не знає, буде тому від цього часу неділь до шести, приїхали і говорили йому Гайдаю, щоб він з ними пішов за кордон в Польщу на здобич, чому він Гайдай з того Мижигірського монастиря з названими Кіндратом і Ігнатом пішов в Київ, і там в Києві на Подолі вони Кіндрат і Ігнат взяли з собою ще одного, не знає якого Запорізького козака Семена і пішли з Києва в Остер, і там в Острі зійшлись з запорізькими козаками Степаном Кабакою, Грицьком Шапочником і ще з чотирма чоловіками запорізькими козаками, а як їх імена і прізвиська, він Гайдай не знає, зголосившись йти на той бік Дніпра, пішла на стан, де ченці, а якого монастиря, названий Гайдай не знає, в Дніпрі рибу ловлять при селі Ошитках, і там Гайдай з товаришами через Дніпро пропущені, паспортів у нього і в вище писаних запорожців той чернець не питав, де вони дубом перевезлись, пішли в Польські містечка в Рудню і там в Рудні в рудників взяли рушниці три, пішли в Горностайполе, де до них Гайдая з товаришами ще один чоловік Яків, а як його прізвисько не знає пристав, і потім з Горностайполя, не заставши в ньому ляха пішли в Домонт, а з Домонтову також не заставши там жида пішли не беручи нічого в ньому в Ладижичи, йдучи до Ладижича, до них пристало ще два чоловіка литвяків по імені Івани, прізвиськом не знає, а прибувши туди в Ладижичи товариші його вище названі, не знає він Гайдай, тому що в той час при возах був хворий, здобич в Ладижичах і в інших польських містечках, яких він знати не може вчинили, а коли повернулись назад в Малу Росію, по цей бік Дніпра, під яким містечком не знає, в бору, коли наварили їсти і поїли, ляхи на них напали і стали з рушниць на них палити, тільки жодного не вбили, крім двох поранених, а він Петро з товаришами, від їхніх рушниць списами оборонялися і в той обороні двох ляхів закололи, а тринадцять коней з собою взяли і пішли звідти назад по цей бік Дніпра, а прибувши до Дніпра перевезлися на вище писаному при селі Ошитках стану дубами, а після перевезення в бору тією здобиччю поділились, з якої видано йому Петру Гайдаю з шостаками і тинфами двадцять три рублі і одного червонця, поділившись він Гайдай пішов з Степаном Табакою і Грицькому Шапочником з того бору до міста Прилуки, а товариші куди звідти пішли, того він Гайдай не знає, а з Прилук мали намір йти на Січ Запорізьку, тільки цього 1750 року жовтня 4 дня в місті Прилуці взято, що з них Степан Табака шостаки в великоросійського купця обмінював в ратуш міську Прилуцьку під караулом, а з тої ратуші міської Прилуцької представлено його Гайдая з Степаном Табакою, Грицьком Шапочником в полкову Прилуцьку канцелярію, де й нині знаходяться. Більше ж на грабунках і крадіжках він Петро Гайдай ніде не був, і про інших ворів і розбійників не знає. До цього допиту замість вище написаного Петра Гайдая не грамотного, по його проханню значкового товариша полку Прилуцького Івана Бабича син його Іван руку приклав.

= = =

Показання імен і прізвиськ гайдамак спійманих в Малоросії, і в яких вони Польської області містах і селах розбій вчинили і при яких місцях команда їх нападала:

в полку Прилуцькому

1 Степан Кабака

2 Петро Гайдай

3 Грицько Алєксєєнко

грабували в містечках Горностайполі, Домонтові, в селах Вулшанки, Дорогині і Заліссі, а команда польська з двохсот чоловік на них під селом Денисовичі біля стану монастиря Межигірського на Дніпрі, де в Малу Росію і перевезлись, а з двохсотневої команди двох поляків поранили вони гайдамаки, а з гайдамаків жодного.

Олександр РІЗНІЧЕНКО.

Releated Post