ОСНОВОПОЛОЖНИК КУБІЗМУ В СКУЛЬПТУРІ

Олександр Архипенко (1887–1964 рр.) народився в Києві – батько Порфирій був професором-інженером Київського університету, а дід – іконописцем.

Цікаво, що митець у своїй творчості якраз і поєднав мистецтво з інженерними рішеннями. У 1902  р. Олександр вступив до Київського художнього училища Миколи Мурашка, де провчився 3 роки. У 1906–1908 рр. продовжував освіту в Московському училищі живопису, архітектури і скульптури. Після цього Архипенко вирішує переїхати у Париж. Саме тут у молодого митця формується власний неповторний стиль. Він проводить багато часу у Луврі, вивчаючи скульптуру давніх греків, єгиптян та ассирійців. Але навіть Париж не одразу сприйняв та визнав талант Архипенка.

Незважаючи на це, у 1910 р., коли скульптору виповнилося всього 23 роки, він здійснює велику подорож країнами Європи з персональною виставкою своїх робіт. До того ж, відкриває власну школу в Парижі та бере участь у “Салоні незалежних” разом із іншими відомими на той час художниками. Допоміг Архипенку зайняти своє місце у сучасному мистецтві шанований арт-критик та поет Гійом Аполлінер, який схвально відгукнувся про молодого митця та виразив захоплення його скульптурою.

Так, Олександр Архипенко був новатором свого часу. Він ввів у скульптуру нові естетичні елементи — моделювання простору, вглиблені форми і прозорість. Часто  всередині фігури він залишав порожній простір, контури якого давали додаткове зображення. Архипенко вважав, що в мистецтві форма порожнього простору має бути не менш значущою, ніж значення форми твердої матерії, бо порожнеча дає можливість нашій свідомості «заповнити» її саме тими рисами, які ми уявимо, а не які нам «нав’язав» митець.

Серед найвідоміших робіт скульптора: “Жінка, яка розчісує волосся”, “Гондольєр”, “Голуба танцівниця”, “Великий танець”,  “Боксери” та інші.

У 1920 р. Архипенко став першим українцем, що взяв  участь у Венеційському бієнале. Для нього тоді відвели велику залу, де він виставив 85 скульптур та малюнків. Але італійська критика не надто схвально віднеслася до творчості. Навіть тодішній католицький патріарх Венеції П’єтро Ла Фонтен заборонив віруючим відвідувати виставку Архипенка. Хоча ця заборона подіяла зовсім інакше: інтерес публіки до робіт митця різко збільшився. Він зміг навіть заробити у Венеції грошей, що дозволило йому за два наступних роки відкрити свою школу в Берліні, а в 1923 р. – виїхати до США.

Через рік після прибуття в Штати він представив публіці своє нове відкриття – «архипентуру» або так званий «рухомий живопис». Цей винахід дозволив створювати механічні картини, де спеціальний механізм прокручував кольорові смужки таким чином, щоб утворювалось нове зображення. Тоді це була справжня новинка, за яку митець навіть отримав патент на 17 років. До речі, подібну технологію зараз використовують у біл-бордах.

На Всесвітньому ярмарку Столітнього прогресу в Чикаго у 1933 р.  діяв Український павільйон. Для робіт Олександра Архипенка там було відведено окрему залу. Його колекцію на виставці страховики тоді оцінили в $25 тисяч. Це був справді успіх, адже для сучасного мистецтва на той момент це була чимала сума.

У своїй творчості Олександр Архипенко тяжів до простих форм, постійно експериментував. Він повернув пластиці колір, «складав» єдину форму з різних нееквівалентних форм, створюючи дивакуваті, на перший погляд, конструкції з дерева, скла, металу, целулоїду, фіксуючи їх в рамах на фарбованому тлі. Найяскравіше  такий підхід проявився у серії робіт  «Медрано».

Крім того, Архипенко творив і реалістичну скульптуру. Це можемо побачити  у серії пластичних жіночих торсів та портретів. Так, зокрема, він є автором скульптурних портретів Тараса Шевченка та Івана Франка для парку в Чикаго.

Олександр  Архипенко викладав у створених ним численних студіях, Чиказькій школі індустріальних мистецтв, університетах у Канзас-Сіті та Сіетлі. Але, наприкінці життя інтерес на його скульптури згас, сім’я митця виживала  за рахунок занять із учнями.

28 лютого 1964 р. скульптора поховали в Нью-Йорку.

За життя Архипенка відбулося 130 персональних виставок майстра. Його твори зберігаються в багатьох музеях світу, а також у Національному художньому музеї України та  Національному музеї у Львові.

Наталія ФІТЬ.

Releated Post