МІЖВОЄННЕ ГРОШОВЕ РОЗМАЇТТЯ. Паперові гроші і їх обіг на західноукраїнських землях у ХVIII – ХХ ст.

Поразка Австро-Угорщини в Першій світовій війні, розпад імперії і початок національно-визвольних змагань на західноукраїнських землях диктували свої правила в економіці загалом і в грошовому обігу зокрема.

Майже одразу після проголошення Західно-Української Народної Республіки розпочалася польсько-українська війна. Про грошову реформу і запровадження власної державної валюти в таких умовах не могло бути й мови. Тому цілком логічним кроком стало продовження обігу на території ЗУНР австро-угорських крон. Але швидке знецінення цієї валюти, а також неможливість отримувати з Відня необхідну кількість готівки змусило уряд ЗУНР шукати їй альтернативу. Вирішення проблеми прийшло із проголошенням Акту Злуки 22 січня 1919 р. Об’єднання західноукраїнських земель і Наддніпрянщини відкрило шлях до об’єднання валютних систем. Вже в січні 1919 р. уряд ЗУНР запровадив у обіг грошові знаки Української Народної Республіки з позначенням номінальної вартості в карбованцях та гривнях. На початку лютого 1919 р. за 1 карбованець платили 2 крони 50 гелерів. Однак закон про запровадження гривні на всій території ЗУНР Українська Національна Рада прийняла лише 4 квітня 1919 р., коли військові невдачі Директорії УНР спричинили падіння вартості карбованця та гривні. Цей же закон встановлював обмінний курс валют на рівні 1 гривня до 1 крони, однак на практиці вартість гривні не перевищувала 0,8 крони.

В умовах військово-політичної нестабільності населення Східної Галичини з недовірою ставилося до українських грошових знаків і нерідко відмовлялося їх приймати. Бракувало в обігу і купюр дрібних номіналів. На ринку найчастіше використовувались банкноти номіналом 2000 та 1000 гривень, рідше траплялися 500 та 100 гривень. Тому уряд ЗУНР був змушений налагодити емісію власних купюр вартістю 5 гривень у Станиславові. Повітові органи влади також розпочали виготовлення місцевих бон різних номіналів: у Бродах – 1, 2, 5, 10, 25 гривень; у Збаражі – 2, 5, 10, 25, 50 гривень; у Золочеві – 5, 10 гривень; у Сокалі – 1, 2, 6, 10, 20 гривень; Тернополі – 2, 10, 20, 50 гривень. Дуже часто розмінна готівка мала вигляд поштової марки і мала вартість тільки у визначеній місцевості. Бони з Тернополя не мали жодної цінності в Золочеві і навпаки. І тільки 2 травня 1919 р. уряд ЗУНР запровадив в обіг грошові знаки Української Державної Скарбниці номінальною вартістю 25 та 10 карбованців.

Встановлення польського панування в Галичині після відступу УГА за Збруч в липні 1919 р. передбачало якомога швидше включення цих територій в адміністративно-політичне, культурне і соціально-економічне життя Другої Речі Посполитої. Обіцянки надати автономію Східній Галичині залишилися обіцянками, натомість практично одразу було анульовано українську валюту, яка була тут в обігу під час існування ЗУНР.

З січня 1919 р. польська марка, яка з’явилася ще у 1917 р. на території Варшавського генерал-губернаторства, стала державною грошовою одиницею. У перехідний період уряд дозволив використання, поряд з нею, також і австро-угорських крон, російських рублів та німецьких марок. Однак з травня 1920 р. польська марка стала єдиним законним засобом платежу на всій території Польщі. На початку номінальна вартість цих купюр складала ½, 1, 5, 10, 20, 60, 100, 500 і 1000 марок. Але згодом важке економічне становище держави, величезний бюджетний дефіцит, спричинений воєнними видатками, мінімальне надходження податків, негативний платіжний баланс країни, надмірна і всезростаюча емісія паперових грошових знаків спровокували гіперінфляцію, тож на ринку з’являлися купюри з дедалі вищою номінальною вартістю. Так, 22 квітня 1923 р. було випущено грошові знаки вартістю 250 тис. марок, 23 серпня 1923 р. – 100 і 500 тис. та 1 млн. марок, а 20 листопада того ж року надрукували вже купюри номіналом 5 і 10 млн. марок.

Польський уряд чудово розумів, що марка всього лише перехідна валюта, у зв’язку з чим ще наприкінці лютого 1919 р. у Відні, враховуючи давні польські традиції, виготовили банкноти номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100, 1000 і 5000 злотих. Однак цілком слушно ці гроші «притримали» до 1924 р. – часу проведення грошової реформи. У лютому 1924 р. Міністерство фінансів створило Організаційний комітет Польського Банку, а вже 14 квітня цього ж року президент підписав розпорядження про обмін польських марок на злоті: 1 800 000 польських марок міняли на 1 злотий Польського Банку, який став новою державною емісійною установою. Щоправда, з віддрукованих в Австрії грошей не пустили в обіг купюри номіналом 1000 і 5000 злотих. Пізніше Польський Банк провадив емісії банкнот власного виробництва, в тому числі й так званих «здавкових білетів» номіналом 1, 5, 10, 20, 50 грошів, 2 і 5 злотих, які за відсутності достатньої кількості монет виконували роль розмінних грошей. Польський злотий протримався в обігу на українських землях, що входили до складу Другої Речі Посполитої, до самого початку Другої світової війни.

Після розпаду Австро-Угорщини Буковина ввійшла до складу ЗУНР, однак уже 11 листопада 1918 р. її окупували румунські війська і, згідно з умовами Сен-Жерменського мирного договору 1919 р., вона відійшла до Румунії. Спершу, як і в Польщі, тут дозволялося користування австро-угорськими кронами. Щоправда, всі купюри проштамповувалися спеціальними позначками. Згодом в обіг ввели румунську національну грошову одиницю лею, яка поділялася на 100 бані. Емісійною установою був державний Національний банк Румунії, який випускав купюри номіналом 1, 2, 5, 20, 100, 500 та 1000 лей. Крім нього емісією паперових розмінних знаків номіналом 10, 25 і 50 бані займалося також Міністерство фінансів. Цікаво, що у 1936–1939 рр. в обігу ходили банкноти 500 і 1000 лей із зображенням короля Кароля ІІ (1930–1940).

Розпад Австро-Угорської імперії з ентузіазмом був зустрінутий на Закарпатті, де більшість місцевого українського населення висловилася за об’єднання із УНР та ЗУНР. Однак під тиском міжнародної спільноти 8 травня 1919 р. Центральна Руська Народна Рада проголосила про об’єднання краю з Чехословаччиною. Празький уряд виділив українські землі в окрему адміністративну одиницю – Підкарпатську Русь і обіцяв надати їм автономію, але зволікав із цим рішенням до 1937 р. У початковий період на Закарпатті в обігу залишалися паперові австро-угорські крони, на які клеїли спеціальні марки. При цьому модифікували тільки банкноти вартістю 10, 20, 50, 100 і 1000 крон, а 1 і 2 крони залишалися без змін. Однак навіть такі модифіковані марки підроблялися. Тому з липня 1919 р. почала запроваджуватися в обіг національна валюта – коруна. Її номінальна вартість становила 1, 5, 10, 20, 50, 100, 500, 1 000 та 5 000 корун. Перша емісія, надрукована у Празі була доволі низької якості і стала жертвою численних підробок, тож наступні емісії виготовляли у США. Грошова система міжвоєнної Чехословаччини була однією з найбільш стабільних у Європі.

Після запровадження автономії Підкарпатської Русі у 1938 р. місцеве міністерство фінансів, яке очолював о. Августин Волошин розглядало питання про запровадження на Закарпатті власних грошових знаків, однак у такий короткий період здійснити задумане не вдалося. Не судилося запровадити власну валюту і самостійній Карпатській Україні, яка проіснувала всього три дні (15–18 березня 1939 р.) і впала внаслідок потужної збройної агресії хортистської Угорщини. Окупаційна влада одразу ж ввела на захоплених землях власну грошову одиницю – пенге. У 1939 р. в обігу ходили банкноти Угорського Національного Банку з номіналами 5, 10, 20, 50, 100 і 1000 пенге. Вже під час Другої світової війни з’явилися також і дрібні грошові знаки: 50 філерів, та 1 і 2 пенге, що мали замінити дороговартісні метали. Якщо Закарпаття з 1939 р. і протягом майже всієї війни перебувало у сфері впливу Угорщини та її валютних потоків, то на інших західноукраїнських землях все було не так однозначно. Але мова про це йтиме в наступному нашому матеріалі.

Лев ДАВИБІДА.

Releated Post