ПОХІД УГА НА ІВАНО-ФРАНКІВЩИНУ В РАМКАХ ЧОРТКІВСЬКОЇ ОФЕНЗИВИ

Рівно 100 років тому, 26 червня 1919 р., на Рогатинщині відбувся останній успішний наступ вояків Галицької Армії (пізніше УГА – Українська Галицька Армія) в рамках легендарної Чортківської офензиви. Вже через два дні виснажені українські бійці, не маючи достатньої кількості військової амуніції, змушені були розпочати відступ під тиском переважаючих ворожих сил. Але до цього були два тижні відваги, надії і слави, а також квітів і обіймів, якими зустрічали своїх захисників мешканці населених пунктів, що зараз належать до Івано-Франківської області.

Звитяга українського війська під Ягільницею в ніч з 7 на 8 червня та вдала військова операція під Чортковом відкрили шлях до подальших наступальних дій. Згідно плану, затвердженого новоспеченим командувачем УГА Олександром Грековим, наступ мав провадитися у трьох напрямках силами І, ІІ і ІІІ армійських корпусів. Визволення сучасного Прикарпаття припало на долю ІІІ корпусу, до якого входили 2-га Коломийська, 8-ма Самбірська, 11-та Стрийська, 14-та Станиславівська і 1-ша Кінна. Його бойова міць на час офензиви складалася з 7 тис. багнетів і шабель, а також 13 батарей гармат. Корпус отримав завдання просуватися лівим берегом Дністра на північний захід до Галича, по можливості встановити контроль над однією з переправ вище Нижнева (нижче стояли румунські війська) і вийти на правий берег. До виконання бойового завдання корпус під командуванням Антіна Кравса приступив 9 червня.

10–11 червня 1919 р. ІІІ корпусу силами Коломийської і Самбірської бригад вдалося подолати опір одного з куренів 15-го полку піхоти польської дивізії Заклінського і 9-го полку уланів біля Язлівця та захопити цей населений пункт. Розбиті вщент улани покинули свій обоз з польовими кухнями, харчами і взуттям. Здобиччю українців також стали 8 кулеметів. Ця перемога відкрила шлях до Дністра і вивела корпус на лінію Монастириська-Нижнів. Командувач польської групи військ генерал В. Івашкевич того дня спробував закрити пролом, але передовий полк піхоти зустрів щільний вогонь стрілецьких куренів Коломийської бригади та артилерії 2-го гарматного полку сотника Степана Мацькевича. Одразу після взяття Язлівця ІІІ корпус розділився на кілька частин. Самбірська бригада рушила до Нижнева, звідкіля командування сподівалося контратаки противника. Решта потуги рушило на Підгайці. На їхньому шляху лежали як природні перепони у вигляді річок Дністер, Золота Липа і Стрипа, так і добре укріплені вогневі точки польського війська, яке поволі розпочало стягування резервів. Цікаво, що до 14 червня польське командування взагалі не знало як реагувати на український прорив і навіть помилково вважало, що командувачем Галицької армії залишається Михайло Омелянович-Павленко.

14 червня минуло у важких боях. Не знітившись під вогнем 18 ворожих гармат і 4 мінометів, бійці УГА захопили с. Товстобаби (зараз Високе) на березі Золотої Липи. 15 червня стало ще однією переломною датою, яка визначила успіх Чортківської офензиви. По-перше, цього дня українські війська під командуванням Мирона Тарнавського захопили Тернопіль, що відкрило шлях на Рогатин через Бережани. По-друге, вояки ІІІ корпусу зуміли втримати масовані контратаки ворожих з’єднань на своєму тактичному відтинку фронту. Зокрема, під Товстобабами 11-а бригада на чолі з Карлом Шльоссером не тільки відкинула атаку неприятеля, а й розвинула успіх, підійшовши на околиці Медухи, рідного села Дмитра Вітовського, розташованого за 5 км від Галича. Це був живий приклад того, як високий моральний дух допомагає здолати набагато сильнішого і краще технічно укомплектованого противника.

Несолодко довелося 8-ій бригаді, якій вночі з 14-го на 15-е червня довелося стикнутися з трьома польськими куренями піхоти, що перейшли Дністер через міст у Нижневі й спробували захопити собі плацдарм. Бій тривав повних два дні і закінчився тільки після успішних дій українського бронепотяга, нашвидкуруч змонтованого у Бучачі. Потяг складався з паротяга, командного вагона і майданчика з 6-ма кулеметами. Панцерка очолила атаку, яка, попри влучний вогонь польської артилерії, завершилася панічним відступом польських сил за Дністер. На жаль, внаслідок прямого влучання в командний вагон загинув командувач потяга, але бійцям Самбірської бригади вдалося в рукопашному бою опанувати північну частину переправи через Дністер. Тож станом на 16 червня сили ІІІ корпусу витягнулися вздовж лінії Нижнів-Галич-Підгайці. Тернопільщина лишилася позаду, попереду чекали землі Станиславівщини.

Успіх УГА настільки стривожив польське командування, що воно дало наказ евакуювати армійські частини зі Станиславова до Калуша, тож наприкінці дня 17 червня місто повністю було вільне від польських військових. В Тлумачі і Озерянах оборону довірили загонам міліції. Іншим наказом, який відіграє ключову роль у поразці українського війська, була вимога вивезти усе військове майно, окрім необхідного для оборони залишку, зі складів в тих місцевостях, до яких рухалися корпуси УГА. Все, що не могло бути вивезеним, знищувалося. Але найбільш дошкульного удару завдали союзники і брати з Наддніпрянщини. 16 червня 1919 р. делегація УНР на чолі з генералом Сергієм Дельвігом уклала з представниками Польщі договір про перемир’я, який мав вступити в силу з 21 червня 1919 р. За умовами перемир’я між УГА і польською армією мала бути встановлена демаркаційна лінія, за основу якої було взято «Лінію Дельвіга» (Залізці-р. Серет-Тернопіль-Острів-Літятин-р. Золота Липа-р. Дністер-Незвисько). Перемовини відбулися без консультації та згоди з урядом ЗОУНР, тож договір не був визнаний ані диктатором Євгеном Петрушевичем, ані командуванням УГА. Надалі розраховувати на підтримку Директорії в боях з поляками не доводилося.

17 березня, після боїв під Нижневом, 8 бригада рушила берегами Дністра вверх до Галича на з’єднання з іншими бригадами ІІІ корпусу і вийшла до околиць Бовшівців (зараз Більшівці). На захист Галича і Рогатина поляки кинули 10-й, 13-й і 14-й піхотний і 9-й кінний полки 3-ї дивізії генерала Заклінського, а також рештки 4-ї дивізії, розбиті біля Нижнева. Але найбільші польські сили сковували рух ІІ і І корпусів під Бережанами, де 19–21 червня тривала вирішальна для всього українського наступу сутичка, яка закінчилася на користь УГА. Тим часом Стрийська бригада, яка ще біля Підгайців відокремилася від ІІІ корпусу і рушила на Рогатин, 20 червня біля Нижньої Липиці добряче побила 13-й уланський полк та декілька піхотних куренів 20-го, 14-го, 13-го, 11-го і 9-го полків. Наступного дня вона заатакувала Рогатин, куди саме відступали польські війська після поразки в Бережанах, але виконати план командування і закрити противника в котел бригаді не вдалося. Полякам вдалося відступити і реорганізуватися за рахунок свіжих підкріплень. 2-га бригада готувалася вдарити на Бурштин поблизу Свистільник (зараз с. Світанок). В цей час і до українського війська зголосилося близько 100 тис. добровольців. Однак переважній більшості охочих довелося відмовити через брак обмундирування, набоїв і зброї. Наступ ще тривав, але брак амуніції вже давався взнаки і загрожував майбутньою поразкою.

22 червня у Галичину прибув сам Юзеф Пілсудський, щоб особисто очолити польську контрофензиву, для якої накопичили досить таки великі сили, стягнувши вільні резерви з усієї Поольщі. На цей час фронт на Рогатинщині простягався по лінії р. Гнила Липа-Фірлеїв (Липівка)-Кліщівна-Підгородне-Пуків. Того ж таки 22 червня Коломийська бригада взяла Скоморохи-Бовшівці. 23 червня її бійці відкинули ворога на захід від Бурштина і 24 червня зупинилися на р. Свірж. 2-й гарматний полк захопив ворожу батарею і вів з неї вогонь по польській піхоті. Стрийська бригада тим часом увійшла до Рогатина. Наступного дня її змінила у місті 8-а Самбірська, а 11-а в свою чергу зайняла Руду і Черче.

26 червня польські військові спробували відбити Черче. Бійці Стрийської бригади в умовах майже повної відсутності боєприпасів прийняли бій і в рукопашній сутичці, ціною життя восьми стрільців, зуміли відкинути ворога за р. Свірж. Це була остання успішна наступальна операція в рамках Чортківської офензиви і час її найкращого досягнення, коли УГА вийшла на лінію Броди-Олесько-Белзець-Гологори-Перемишляни-Стратин-Княгиничі-Букачівці.

28 червня сорокатисячна польська армія прорвала фронт під Янчином і змусила УГА відступати. Брак військового спорядження не дав змоги останній втримати стратегічну перевагу і примусив рятуватися від повного розгрому за р. Збруч. 16 липня 1919 р. УГА перейшла на Наддніпрянську Україну, що ознаменувало закінчення польсько-української війни в Галичині і початок тривалої окупації останньої Другою Річчю Посполитою.

Лев ДАВИБІДА.

Releated Post