ПРОГОЛОШЕННЯ АКТУ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ 1941 р. НА СТАНИСЛАВІВЩИНІ

30 червня 1941 р. відбулася подія, яка не тільки вкарбувалася в українську історію, а й уможливила її подальше існування. Мова йде про Акт відновлення Української Держави, виголошений з балкону будинку «Просвіти» у Львові Ярославом Стецьком, членом Організації Українських Націоналістів революціонерів під проводом Степана Бандери і головою Українського Державного Правління.

Ця ініціатива отримала схвалення і підтримку широких верств населення: як інтелігенції, так і українського селянства, не в останню чергу через те, що підкреслювала тяглість незалежницької традиції періоду Визвольних змагань 1917–1921 рр.

Вістка про події у Львові дуже швидко поширилася у Східній Галичині, яку в поспіху покидали представники радянської влади, залишаючи за собою гори трупів по в’язницях і лісах. Вагому роль в інформуванні населення про факт проголошення Акту відновлення Української Держави відіграла львівська радіостанція ім. Євгена Коновальця, яка транслювала свої передачі від 30 червня до 2 липня. Інсайдерська інформація прокотилася й серед підпільників ОУН, які поспішили взяти участь у формуванні української влади на місцях. З приходом угорських військ, які до 3 липня 1941 р. взяли під свій контроль практично всю Станиславівщину (тепер Івано-Франківська обл.) до Дністра, українське життя завирувало. Рогатинщина, зайнята безпосередньо німецькими військами, теж не пасла задніх. Прихід, як вважалося «союзницьких» військ, посприяв активізації національно-культурного життя українців. З’явилися численні місцеві друковані видання «Самостійна Україна», «Воля Покуття», «Українське слово», «Калуський голос», «Рогатинське слово» тощо, з яких, власне, і довідуємося про реакцію населення на відновлення української державності. А вона нагадувала ланцюгову реакцію: довідавшись про Акт відновлення Української Держави, мешканці практично всіх населених пунктів Прикарпаття, від великих міст і до найменших сіл, розпочали творення української влади на місцях, а також організацію народних гулянь з даного приводу.

Вже 2 липня 1941 р. в Калуші відбулося перше віче, на якому вчитель Тарас Банах прочитав присутнім текст Акту відновлення Української Держави. Із палкими промовами і закликами до побудови вільної України до калушан звернулися також члени похідної групи ОУН Ярослав Мельник і Богдан Бандера, рідний брат Степана. Однак таких стихійних мітингів на теренах Станиславівщини було не так вже й багато. Непересічна подія вимагала непересічної урочистості, тож до святкувань, присвячених відновленню української державності, ретельно готувалися. Як правило, всі урочисті заходи відбувалися в неділю, або ж на великі релігійні свята. Цікаво, що святкування проголошення Української Держави та вшанування пам’яті борців за її волю, насамперед, бійців Легіону УСС і УГА, відбувалися й у листопаді 1941 р., попри те, що творці Акту відновлення Української Держави були заарештовані ще на початку липня. Це свідчить про ще не втрачені на той час сподівання українського населення Галичини на можливість мирної партнерської співпраці з Третім Рейхом у відбудові вільної України.

Типовим елементом всіх урочистостей в селах і містечках Прикарпаття була святкова літургія. Все греко-католицьке духовенство, наслідуючи приклад митрополита Андрея Шептицького, підтримало ідею відновлення Державної Соборної Самостійної України. Після Служби Божої відбувалися маніфестації, віча, паради, концерти тощо. 6 липня у селі Воскресінці Коломийського району під час урочистостей поблизу Народного дому спалили портрети вождів червоного терору і радянські прапори. Пізніше в тому ж Народному домі провели тематичну інсценізацію, після якої до присутніх звернулися член тимчасово уряду Іван Степанців, оунівець Петро Сербинюк і голова місцевого Союзу Українок Євдокія Білейчук. У перервах між промовами місцевий хор виконував патріотичні пісні. За схожим сценарієм, окрім спалення радянської символіки, 10 липня відбулося свято відновлення Української Держави в селі Сопів. До організації святкувань активно долучалося товариство «Просвіта», яке відновило свою діяльність. На концертах використовувалися синьо-жовта національна символіка, виконувалися гімни «Боже великий, єдиний, нам Україну храни» і «Ще не вмерла Україна». З часом сільські святкування ставали все масштабнішими. До прикладу, участь в урочистостях з нагоди звільнення від більшовицького ярма, які відбулися у Березові Середньому 27 липня, взяли мешканці навколишніх громад Верхнього Березова, Березова Нижнього, Акрешор, Текучої, Бані-Березової, Лючок і Лючої, а також німецькі пілоти і угорські військові. Взяли на озброєння і традиційну практику насипання могил. Так, у Ключеві Великім 2 серпня висипали могил Борцям за волю України. Пізніше символічні могили з’явилися й у інших селах Прикарпаття.

У великих містах теж не пасли задніх. Зокрема, вже 10 липня в Станиславові (Івано-Франківськ) редакція газети «Самостійна Україна» опублікувала повний текст Акту проголошення Української Держави. Але урочисте зачитування документу відбулося тільки 12 липня 1941 р., з нагоди святкування Дня апостолів Петра і Павла, на площі Адама Міцкевича. Під час церемонії виступили голова Обласної Управи Ілля Сем’янчук, який і виголосив маніфест, єпископ Григорій Хомишин і представник ОУН Богдан Рибчук. Наступного дня о 18:00 в приміщенні театру ім. І. Франка (тепер Івано-Франківська обласна філармонія) відбулася святкова академія на честь відновлення Української Держави.

Того ж таки 13 липня в Богородчанах відбулася масштабна маніфестація, до якої долучилися мешканці навколишніх сіл. Вулицями містечка із вигуками «Слава Україні!» та прославляннями німецьких «визволителів» і фюрера продефілювало близько 15 тисяч осіб. Акт проголошення Самостійної України зачитали також у княжому Галичі та Лисцю. Натомість Коломия, як завжди, відзначилася творчим підходом. Тут маніфестацію з нагоди проголошення Української Держави поєднали зі святом відкриття українського народного окружного театру. Зібрану у театральному залі публіку привітав голова Окружної Управи Антон Княжинський, за словами якого «на наших очах здійснюється мрія Шевченка. Франка, Лесі Українки і всього українського народу – встає Україна!». У другій частині свята драматичний колектив театру відіграв п’єсу Івана Котляревського «Наталка Полтавка».
Резонанс, який отримав Акт від 30 червня 1941 р. серед українського населення Галичини, відображає його прагнення до відбудови власної соборної і незалежної держави, яке не змогли побороти ні польські, ні московські, ні німецькі окупанти. Він став потужним джерелом для легітимності українського визвольного руху середини ХХ ст., а також історичним корінням нашої сьогоднішньої незалежності, проголошеної 24 серпня 1991 р.

Лев ДАВИБІДА.

Releated Post