ГУЦУЛІЯ НА ЗНІМКАХ МИКОЛИ СЕНЬКОВСЬКОГО

Микола Сеньковський зажив слави фотомитця ще за життя. Його ім’я було добре відомим за межами України. Від народження він не був частиною карпатськосвітуго, але його зображення із краєвидами Гуцульщини та колоритні портрети її мешканців  розповсюджувались як поштові листівки по всій Європі. 

Микола Сеньковський народився у місті Пирятин, що на Полтавщині 23 листопада 1893 р. Навчався у Петербурзі: тут закінчив кадетський корпус і здобув спеціальність «фотограмметрія». Ця дисципліна застосовується у військовій справі: на фотознімках визначають координати орієнтирів і цілей, рубежі розташування військ та їх переміщення. Відтак, Сеньковський стає військовим фотографом у складі російських військ у роки Першої світової війни. Саме тоді він вперше побував в українських Карпатах і, схоже, закохався в їх колорит.

На початку 1920-х років Микола Сеньковський вирішує переїхати у Карпатський край. Він оселяється у селі Жаб’є (нині Верховина), яке входило на той час до складу Польщі.

Тут одружився на місцевій вчительці Євгенії Поліщук, яка була організаторкою першої української школи в населеному пункті. Її можемо побачити на листівці під назвою «Жаб’є. Гуцульська дітвора у школі». Невдовзі у них народився син Юрій. Євгенія у 1940-их роках підтримала українське націоналістичне підпілля, за що її невдовзі арештували. Загинула після другого арешту у 1947 році.

Вже у 1924 році, адаптувавшись на новому місці, Микола Іванович розпочинає дрібний бізнес. Спочатку в сусідньому Косові, а потім й в Коломиї він відкриває магазини радіо- та фототехніки. При цьому Сеньковський не полишає фотосправу: фотографує сам і займається фотовидавництвом.

У пошуку нових образів і типажів багато мандрував Гуцульщиною – бував у таких містечках та селах, як Ворохта, Город, Делятин, Дора, Кути, Микуличин, Татарів, Яворів, Яремче. Краєвиди цих населених пунктів було зафіксовано у т. зв. “видоківках” (від слова «вид», листівки з краєвидами).

Микола Сеньковський. «Жаб’є. Гуцульська дітвора у школі»

У 1930-х роках Микола Сеньковський видав серію листівок під назвою «Гуцульські типи». До неї увійшли чоловічі та жіночі портрети у традиційних строях, які, мали не лише художню вартість, але й стали цінною ілюстрацією гуцульського життя 1920-30-х років.

Сеньковський був учасником першої виставки української фотографіки у Львові. Там експонувалося шість робіт митця — світлини «Гуцулка», «Зимовий краєвид», «Весілля», «Гуцульська церква», «Школа», «Трембітають».

Доробок Сеньковського публікувався в українських та зарубіжних часописах, експонувався на престижних європейських виставках. Зокрема у 1931 році на Міжнародній європейській фотовиставці в Парижі було представлена світлина «Стара гуцулка». Там вона здобула найвищу нагороду — гран-прі. Героїня найвідомішої фотороботи Миколи Сеньковського – Марія Кречунєк, вона ж Чукутиха. Стара гуцулка з люлькою мала славу співачки у Верховинському районі, заробляла на життя піснями на весіллях. На світлині Марії Кречунєк 90 років, а за свідченнями односельчан гуцулка прожила близько 100 років.

Микола Сеньковський. Стара гуцулка.

Миколу Сеньковського називають фотолітописцем Гуцульщини. Дійсно, він задокументував на своїх фотографіях автентичний гуцульський побут, дерев’яну народну архітектуру, вироби народного мистецтва, пам’ятки природи, культури та чудові гірські краєвиди.

Фотографу вдалося зафіксувати лише 1920-30-ті роки, після Другої Світової війни його доля невідома. У вересні 1939 року, після оголошення Німеччиною війни Польщі, Микола Сеньковський перетинає польсько-румунський кордон разом з польськими військовими офіцерами. Після цього жодних достовірних звісток про фотографа вже не було. Дата його смерті достеменно невідома.

Наталія ФІТЬ.

Releated Post