ОЛЕКСАНДР САЄНКО – ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ

Олександр Ферапонтович Саєнко – український художник, що отримав світове визнання. Доказ цьому, що сторіччя генія у 1999 році відзначалося на міжнародному рівні за рішенням ЮНЕСКО. Творчість Саєнка дійсно є самобутньою та новаторською. Попри те, що художник ще в дитинстві втратив мову і слух, це не завадило йому здобути творчу професію та створити індивідуальний стиль.

Олександр Саєнко народився 20 серпня (8 серпня — за старим стилем) 1899 року  в містечку Борзна, що на Чернігівщині. Коли майбутньому митцеві було 2 роки, сім’я захворіла на скарлатину (тоді був час значного поширення епідемії). В результаті двоє з п’яти дітей Саєнків на все життя втратили мову та слух. Серед них був і маленький Сашко.

Незважаючи на біду, Олександр отримав чудову фахову освіту. Першим його вчителем з малювання став Андроник Лазарчук, керівник художньої студії в Борзні. Згодом, завдяки підтримці друзів родини – Олександри Білозерської (більше відомої як письменниця Ганна Барвінок, дружина Пантелеймона Куліша) і Петра Ге (сина видатного живописця Миколи Ге), вступив до Петербурзького імператорського училища глухонімих, яке не лише з успіхом закінчив, але й певний час сам викладав у ньому композицію та народно-декоративне мистецтво.

О. Саєнко. «Т. Г. Шевченко». 1965 р. Дерево, інкрустація соломкою.

Згодом навчався в Київському художньому училищі, Миргородському керамічно-промисловому інституті. Потім вступив на малярський факультет Київського художнього інституту, який закінчив у 1928-у році. Там одним з його педагогів був Василь Кричевський.

Олександр Саєнко опанував різні техніки живопису: олію, темперу, акварель. Але найбільше працював в монументально-декоративному мистецтві та техніці інкрустації соломою. Загалом у доробку митця понад 500 творів: виконані мозаїчним набором соломою монументальні панно, гобелени, вибійки, кераміка, живопис, графіка.  У творчості художник тяжів до тематичних циклів, до повторів окремих образів й елементів (птахів, звірів, верб), що переходять з твору у твір. Також він є автором портретів багатьох історичних особистей.

Важливе місце в творчості художника зайняло оформлення історичної секції Всеукраїнської академії наук у 1928 році: тоді були створені панно «Козак Мамай» і «Невільники» — вперше в архітектурі було застосовано оформлення інтер’єру з використанням техніки мозаїчного набору соломою як різновиду монументального малярства. Відтак, Саєнко — своєрідний новатор у використанні соломи і для високохудожніх предметів побуту, меблів. Він довів, що солома цілком придатна і для оформлення інтер’єрів, і для створення узагальнених монументальних образів.

Перша персональна виставка творів Олександра Саєнка відбулась наприкінці травня 1962 року завдяки підтримці нового голови Спілки художників України Василя Касіяна. Боротьба за визнання художника тривала ще довгі роки. Аж у 1975 році Олександр Саєнко  отримав звання народного художника  УРСР.

О. Саєнко. «Козак Мамай». 1956. Дерево, солома, темпера.

У 1985 році, після тривалої хвороби, митець помер у Києві. Похований на Байковому цвинтарі.  Його донька Ніна стала художницею. Тим же шляхом  пішла й онука Леся.

У 1996 році у Борзні, де народився митець, було відкрито Борзнянський художньо-меморіальний музей “Садиба народного художника України Олександра Саєнка”. Сторіччя самобутнього творця відзначали у 1999 році на міжнародному рівні: за рішенням Генеральної конференції ЮНЕСКО, його ім’я внесли до офіційного списку видатних діячів світової культури.

Наталія ФІТЬ.

Releated Post