ПРИКАРПАТТЯ НА ЗОРІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Цьогоріч в Україні святкують 28-у річницю з дня проголошення незалежності України. Але ця воістину епохальна подія, яка відбулася 24 серпня 1991 р., стала свого роду «вишенькою на торті».

Їй передувала невтомна подвижницька праця численних відомих та безіменних патріотів, які наприкінці 80-х – на початку 90-х своєю свідомою громадською і національною позицією розхитували наскрізь прогнилий трон радянської імперії. Вагому роль у цьому процесі відіграли і представники Прикарпаття. Складовою боротьби за незалежність у цьому регіоні став рух за легалізацію УГКЦ. Після чуток про об’явлення Богородиці у Грушові на Львівщині протягом травня 1987 р. в Івано-Франківську, Калуші, Коломиї та у ряді сіл Долинського, Калуського, Надвірнянського, Рогатинського, Рожнятівського, Тисменицького і Тлумацького р-ів відбулося кілька десятків самовільних релігійних зібрань і богослужінь, на яких лунали вимоги до влади про дозвіл на реєстрацію греко-католицьких громад.

У 1988 р. практику проведення неформальних публічних зібрань підхопили національно-демократичні сили, що стрімко самоорганізовувалися в опозиційні до влади інституції. Першою національною громадською організацією в області стало Культурно-наукове т-во «Рух», створене в травні 1988 р. Трохи пізніше виникли об’єднання Товариство української мови ім. Т.Г.Шевченка в Івано-Франківську, «Поступ» у Коломиї, «Відродження» у Калуші та «Дзвін» у Рогатині, члени яких відстоювали право українського народу на власну культурну й історичну самобутність. В серпні 1988 р., у Бурштині з’явився перший на Прикарпатті осередок Української гельсінської спілки (УГС). А вже восени франківські дисиденти, серед яких були Опанас Заливаха, Василь Долішній і Катерина Савчук, організували представництво в обласному центрі. У Коломиї УГС очолив політв’язень і поет Д.Гриньків, який почав випускати самвидав «Карби гір». На початку 1989 р. осередок спілки виник у Калуші.

Тільки протягом 1989 р. члени згаданих організацій провели в області 34 несанкціонованих комуністичним режимом велелюдних мітинги, на яких гостро критикувалася радянська влада. Перше таке зібрання під назвою «Злочини сталінізму – злочини проти людства» відбулося 29 січня 1989 р. в міському парку культури і відпочинку м. Івано-Франківськ. А 14 травня в селі Воскресінці Коломийського р-ну, під час проведення Шевченківського свята, член т-ва «Рух» Володимир Ковальчук підняв синьо-жовтий прапор. Офіційно політичного характеру боротьбі надало створення Народного Руху України за перебудову, основною метою якого було утвердження української незалежності. 12 серпня 1989 р. в Івано-Франківську відбулася установча конференція обласної організації НРУ. Того вечора кадебісти у безсилій люті вбили громадського активіста Романа Левицького. Ця подія, замість запланованого спецслужбами остраху, навпаки спровокувала консолідацію українських сил у місті і сприяла утвердженню національної свідомості в широких масах. Проявом останньої стала багатотисячна участь у перепохованні жертв комуністичного терору в Дем’яновому Лазі 29 жовтня 1989 р та Ланцюзі Єднання 21 січня 1990 р., який починався біля будівлі готелю «Дністер», де колись містився Державний Секретаріат ЗУНР. Делегації з Івано-Франківська навіть виїздили за власний кошт автобусами на безлюдні відтинки траси Львів–Київ, щоб людський ланцюг не переривався. А вже 4 березня 1990 р. всенародна підтримка дозволила провести до Верховної ради УРСР від Івано-Франківщини Левка Лук’яненка і Маркіяна Чучука. Чимало представників національно-демократичних сил пройшли до місцевих рад.

10 квітня 1990 р. перша сесія обласної Ради народних депутатів, головою якої було обрано М.Яковину, прийняла рішення про встановлення українського національного прапора над будівлями рад по всій області. Матерію для втілення цього задуму знайшли у Києві на Дарницькому шовковому комбінаті. Звідти два кілометри синьої і два кілометри жовтої тканини привезли на Івано-Франківську швейно-галантерейну фабрику. До речі, прапор, який урочисто внесли депутати-рухівці до сесійної зали 24 серпня 1991 р. одразу після голосування за незалежність, за словами народного депутата Верховної ради першого скликання Степана Пушика, був пошитий саме в Івано-Франківську. Та й загалом таких прапорів було два. Перший вивісили над будівлею Київради ще 24 липня 1990 р. До столиці ці полотнища таємно доставили Володимир Слободян і Микола Блащук.

Загалом 1990-й рік став для Прикарпаття знаковим: почався демонтаж пам’ятників Леніну, вперше урочисто відзначили річницю Листопадового зриву. Але цього було недостатньо. Івано-Франківщина марила незалежністю України. Тож 17 березня 1991 р. під час всесоюзного референдуму 80% прикарпатців висловилися проти збереження СРСР. Не дивно, що в 1991 р. наші краяни знову масово вийшли на вулиці: 22 серпня, щоб мітингом-протестом сказати «Ні – імперській диктатурі!», а вже 24 серпня, щоб висловити свою підтримку Верховній раді УРСР, яка прийняла Акт проголошення незалежності України.

Лев ДАВИБІДА.

Releated Post