140 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ АГЕНОРА АРТИМОВИЧА

Наполовину німець, наполовину українець, який погано володів українською, але, тим не менше, виступав за українізацію шкільництва – саме таким запам’ятався сучасникам Агенор Артимович – відомий педагог, вчений-філолог та громадсько-політичний діяч.

Народився Агенор Артимович 30 серпня 1879 р. у с. Великий Кучурів Чернівецького повіту в сім’ї начальника місцевої залізничної станції. Батько Василь, що походив з Галичини, рано помер, але мати-німкеня виховувала обох своїх синів Агенора і Андріяна переконаними українцями. Попри це, німецькомовне середовище, а також навчання в початковій школі румунських Радівець, справили свій вплив на дітей. Тільки у 1896 р., після переїзду до Чернівців, Агенор почав вивчати українську мову, використовуючи часопис «Діло». У 1987 р., після закінчення гімназії, він продовжує навчання у Чернівецькому університеті за напрямом класична філологія, а з 1901 р. розпочинає учительську практику у 1-й німецькій гімназії в Чернівцях, паралельно займаючись науковими дослідженнями. Останні у 1907 р. увінчалися здобуттям ступеня доктора філософії, що дало змогу продовжити в 1908–1909 рр. навчання у Віденському університеті.

Справжньою перевіркою на українськість для Агенора Артимовича стала робота на посаді директора німецько-української гімназії у Кіцмані в 1910–1914 рр., де він проявив неабиякі організаторські здібності. Фактично, під його керівництвом гімназія набула яскраво вираженого українського характеру, а кількість учнів зросла у передвоєнні роки до 500-та. Якщо спочатку молодого очільника сприйняли з пересторогою, то згодом він став всезагальним улюбленцем і користувався глибоким авторитетом як у вчительського колективу, так і серед вихованців. За його посередництва у вестибюлі гімназії встановили бюст Тараса Шевченка роботи відомого скульптора М. Гаврилка, а атестати почали видавати українською мовою.

Відзначився Артимович й у відстоюванні соціальних і національних прав українських вчителів. Зокрема, з 1911 р. його обирають головою Товариства учителів середніх шкіл ім. Григорія Сковороди, які виступали проти розгортання автохтонного руху на Буковині та принесення в жертву професійних якостей на користь місцевої посередності. Завдяки активній громадській позиції, на установчих зборах Української народної партії, які відбулися 12 жовтня 1913 р., Артимовича обрали її головою. У політиці науковець послідовно відстоював українські інтереси.

Під кінець Першої світової війни, у 1917 р., Агенора Артимовича призначили директором 2-ї державної гімназії у Чернівцях. Вітаючи державотворчі процеси на Наддніпрянщині, він й собі активно долучився до національного руху. Вже 25 жовтня 1918 р., після створення у Чернівцях делегації Української Національної Ради, сформованої чотирма днями раніше, Артимовича обрали заступником її голови. 3 листопада 1918 р. десятитисячне віче в Чернівцях визнало Державний секретаріат у Львові українським урядом і проголосило злуку Буковини з Галичиною і Наддніпрянщиною. А. Артимович очолив Буковинську національну раду, а 6 листопада від її імені перебрав владу над чернівецьким магістратом.

Після окупації Буковини румунами Агенор Артимович змушений емігрувати до Станиславова, де отримав посаду Державного секретаря освіти і віросповідання ЗОУНР. Як міністр освіти, Артимович провадив зважені й прогресивні реформи, спрямовані на українізацію і демократизацію шкільництва. Школи масово переходили на українську мову навчання. Разом з тим, національні меншини мали право на власні школи без спеціального дозволу тільки з обов’язковою реєстрацією у секретаріаті освіти. Зусиллями Артимовича 7 квітня 1919 р. створено Державне видавництво шкільних книжок. Незважаючи на складність військово-політичної, економічної ситуації, в ЗУНР було засновано 30 українських середніх шкіл, з них – 20 гімназій, 3 реальні школи, 7 учительських чоловічих і жіночих семінарій; активізувалася підготовка до відкриття Українського університету у Львові.

У середині травня 1919 р. Агенор Артимович виїхав до Відня, де продовжував урядову роботу в екзині до 1923 р. Після утворення Українського вільного університету в січні 1921 р., на запрошення О. Колесси, став професором класичної філології. Пізніше переїхав разом з університетом до Праги, де працював деканом філософського факультету, а деякий час, за дорученням керівництва, очолював українську гімназію у Ржевніцах (1928–1930 рр.).

Перебуваючи у Чехії, А. Артимович брав активну участь в громадсько-культурному і науковому житті. Зокрема, він долучився до роботи Празького лінгвістичного гуртка, виступав із доповідями на Міжнародному фонологічному з’їзді у Празі (1930), Міжнародному лінгвістичному – у Женеві (1931), на з’їзді класичних слов’янських філологів у Празі (1931), славістичному з’їзді у Варшаві (1934), а одна з праць вченого «Про дактильо-епітрети у грецьких поетів» – була прийнята до друку в «Записках» ВУАН в Києві у 1927 р. З 1933 р. Агенор Артимович був дійсним членом НТШ. Його перу належить чимало праць з латинської та грецької метрики й просодії, а також теоретичного і порівняльного мовознавства.

Перестало битися серце великого вченого на 56-му році життя 21 жовтня 1935 р. у Празі.

Лев ДАВИБІДА.

Releated Post