АЛЛА ГОРСЬКА – ХУДОЖНИЦЯ

Аллу Горську добре знають як політичну діячку та правозахисницю. Так, за свої погляди та бажання донести правду до громадськості, вона поплатилася тим, що надто рано пішла з життя. Про Горську як художницю відомо небагато. Проте і на цій ниві вона зробила чимало.

Алла Горська народилася 18 вересня 1929 р. у Ялті у впливовій на той час сім’ї. Її батько Олександр Горський був директором спочатку Ялтинської, а потім Ленінградської та Київської кіностудій. Друга світова війна застала 11-річну Аллу в Ленінграді.

Наприкінці 1943 р. родина переїхала до Києва, де Олександр Горський обійняв посаду директора Київської кіностудії. Алла ж невдовзі вступила до Республіканської художньої школи, потім – до Київського художнього інституту на живописний факультет. У цей період вона познайомилася з майбутнім чоловіком – Віктором Зарецьким. Вже за два роки після закінчення інституту, Алла Горська почала працювати у галузі станкового й монументального живопису.

У другій половині 1950-х Алла вирушила зі своїм чоловіком на схід України, де у співавторстві з ним вони творить монументальні мозаїки у Донецьку та Краснодоні. У 1959 р. за роботами шахтарського циклу її приймають до Спілки художників. Проте світогляд Горської, як і її мистецький стиль, починає змінюватися.

Не зважаючи на номенклатурне походження, у 1960-х роках художниця свідомо переходить на українську мову. Російськомовна Алла починає вчити українську та сумлінно писати диктанти. На початку 1960-х років Алла Горська разом з Василем Стусом, Василем Симоненком, Іваном Світличним організували Клуб творчої молоді у Києві, який став центром українського національного життя. Діяльність клубу, звісно, не могла  залишитися непоміченою. Квартира Горської та Зарецького стала своєрідним притулком для політичних в’язнів: тут зупинялися колишні вояки УПА та переховувались шістдесятники.

Характеризуючи художній стиль Горської, дослідники відзначають, що це поєднання традицій Київської академічної школи, народного мистецтва та українського авангарду 1920-х років. До того ж, вона намагалась переосмислити народну творчість в більш сучасних формах та вбачала основою вираження народного мистецтва саме колір.

Доробок Горської складається не тільки з монументальних, а й з живописних та графічних робіт. Вона є авторкою художніх творів: «Автопортрет з сином» (1960 р.), «Портрет батька» (1960 р.), «Абетка» (1960 р.), «Біля річки» (1962—1963 рр.), «Портрет В. Симоненка» (1963 р.) та ін. Також мисткиня розробила ескізи до вистав «Ніж у сонці» за поемою Івана Драча, «Отак загинув Гуска» Миколи Куліша, «Правда і кривда» Михайла Стельмаха та ін..

Важливими та буремними для Алли Горської були 1960-ті роки. У 1962—1963 рр. вона разом із Василем Симоненком та Лесем Танюком відкрили місця поховання розстріляних в НКВС у Биківні, на Лук’янівському і Васильківському кладовищах. Про це вони заявили в Київську міськраду. Відповіді не отримали, проте «потрапили на олівець» КДБ. Василеві Симоненку ці відкриття коштували життя. Горській погрожували по телефону. Клуб творчої молоді закрили.

У 1963 р. Горська взялася робити у вестибюлі Київського університету  імені Тараса Шевченка вітраж «Шевченко. Мати» на замовлення ректорату до 150-річчя Кобзаря. Творила роботу разом з колегами-однодумцями Панасом Заливахою, Людмилою Семикіною, Галиною Севрук та Галиною Зубченко. Завершили її 1964 року. На жаль, цей яскравий імпресіоністичний вітраж був знищений адміністрацією університету на вимогу партії – і визнаний ідеологічно ворожим.

28 листопада 1970 року Алла Горська вийшла зі свого будинку на вулиці Терещенківській. Вона мала їхати по справах до свекора у Васильків, але не повернулася. Наступного дня тіло її свекора Івана Зарецького  знайшли біля залізничної станції Фастів-2. Він лежав на колії з відрізаною потягом головою. Пізніше знайшли тіло Алли Горської у льоху біля будинку Івана Зарецького. Її вбили одним ударом – ззаду по голові. Жорстоке вбивство жінки спричинило протести проти існуючого комуністичного режиму.

Наталія ФІТЬ.

Releated Post