У вівторок, 28 січня у районному центрі Баришівка відбулася зустріч «Ретро-погляд: під знаком «ОSТ». Українські остарбайтери: долі та пам’ять», де родичам авторів та адресатів вручили символічні копії. Загалом по Баришівці знайдено 69 листів, написаних 46 людьми. Пошук листів по Баришівському району ініціював краєзнавець Олег Синиця.
«Ці листи шукали шляхів до рідного дому 77 років. Це одна з найтрагічніших сторінок історії України, – розповідає
директор Баришівської центральної бібліотечної системи Галина Пацаловська. – В січні 1942 р. в місцевих газетах з’явилися запрошення на роботу до Німеччини і одразу почалася мобілізація працездатного населення. Здебільшого це були добровольці, які повірили німецькій агітації.
Вже 22 січня 1942 р. з Києва відбув перший потяг, 1500 українців по суті вирушили в неволю. В лютому-березні 1942 р. з Німеччини починають надходити перші листи. Реальність разюче відрізнялася від реклами. Потік добровольців миттєво закінчився і акція набула примусового характеру. За допомогою поліції, жандармерії,
підрозділів СС з кожного населеного пункту збирали молодь, відправляли товарними потягами до Третього Рейху».
Остарбайтери потрапили між жорна обох тоталітарних режимів. Жили в постійному страху і їхні родини. «Я услыхал, что у вас случилось большое несчастье, что забрали Лену. Это мне написал Коля. Пишет, что збрали Лену и не известно куда. Поля, напиши, за что и куда, – застерігає дружину баришівчанин Володимир Козловський. – Поличка, я тебя прошу, чтобы ты тоже держала язык за зубами. Не пиши мне ничего в открытке. Если тебе кто что говорит, не слушай. Ты знаешь, какое сейчас время плохое, война: погибнуть можно за
минуту».
Гірка доля спіткала «східних робітників» і в неволі, і після повернення. «З 2 млн 400 тис. українців, яких вивезли протягом 1942–1943 рр. з України, 100 тис. померли на чужині, ще 500 тис. потрапили до Сибіру або виїхали до
країн-союзників, – пояснює організатор проєкту «НепрOSTі листи», директор Макарівського історико-краєзнавчого
музею Віталій Гедз. – Додому повернулося лише 1 млн 800 тис. людей. Вони жили у тяжких умовах і намагалися приховати цей факт своєї біографії». Причина – цькування, періодичні допити в органах КДБ, нав’язування вини за перебування на німецькій території.
Та й у Німеччині українці зазнали дискримінації. Наприклад, у поляків-остарбайтерів зарплатня була втричі більша, ніж в українців, до того ж взимку вони могли поїхати додому – у відпустку на 2-3 тижні. «Папаша, я хотів
би приїхать, то нікого не пускають на нашу сторону, отпуску нема нам, – бідкається Василь Дорошенко.– Нас з Київської обл. щитають за рускіх, бо у нас нема айсвайса (посвідчення особи. – Прим. авт.)».
З Баришівщини було вивезено 2746 осіб, з Березанщини – 3771, з Баришівки – 121, Гостролуччя – 301, з
Лукашів – 175, з Поділля – 232. Кожному робітнику дозволялося надсилати додому 2 листівки на місяць. Якщо
людина працювала на військовому або секретному заводі, листування заборонялося.
Листівки були відкритими, без конверта, контролювалися цензурою. Тому часто остарбайтери висловлювались
образно, езоповою мовою: «Живемо прекрасно – як наш Палкан, хіба шо нать гірше».
Багато листів не дійшли до адресатів, бо після зняття окупаційного режиму в Києві були заарештовані органами НКВД на Головпоштамті та вилучені. Зараз вони зберігаються в Державному архіві Київської обл. У фонді «Листи радянських громадян на Батьківщину» близько 50 тис. листів.
«Проєкт «НепрOSTі листи» – абсолютно новий, діє він поки що тільки в Київській області, – пояснює директор Державного архіву Київської області (ДАКО) Соф’я Каменєва. – За допомогою таких документів, як листи остарбайтерів, ми намагаємося побачити інший бік війни. Адже за радянських часів нас привчали мислити великими категоріями. Історію Другої світової війни ми вивчали саме так: глобальні операції, етапи, великі битви, генерали, маршали. І дуже часто забували про просту людину. Цей проект – «НепрOSTі листи» – дає змогу згадати про ось цю просту людину і побачити війну її очима».
Документів про колишніх остарбайтерів в ДАКО дуже багато: окрім листів остарбайтерів, є картотека остарбайтерів, які повернулися в Україну саме в Київську область, є фільтраційні справи та фонд «Злочини фашистської влади проти населення України». Ці документи, як і всі документи окупаційної влади, були засекречені – до 1988 р. мали гриф «таємно». Але за часів Незалежності на них розповсюджувалася ще й дія закону «Про захист персональних даних»: 75 років мало минути, щоб доступ до цих листів став вільним. Цей
строк минув у 2018 р. Нині доступ до цих документів є вільним для будь-кого.
Наступна зустріч-вручення по Баришівському району відбудеться 22 лютого в с. Лукаші, далі – Бзів та Морозівка.
* * *
Започаткувати проєкт «НепрOSTі листи» історика Віталія Гедза підштовхнула історія власного роду. Починаючи з травня 2018 р. спільно з кампанією «Пам’ять Нації» та ДАКО він провів 53 заходи з врученням копій листів. Наразі пошукова робота проводиться в 15 районах Київської області. Організатори закликають долучатися до проєкту школярів, студентів, науковців, краєзнавців, істориків, музейних та бібліотечних працівників, журналістів.
Якщо ви хочете ініціювати пошук листів остарбайтерів по своєму населеному пункту, напишіть запит на сторінку
«НепрOSTі листи» у facebook. Запит можна подати як особисто, так і від громади, від сільської ради, виконкому, від навчального закладу, відділу культури тощо. Очікується, що місцеві жителі-волонтери допоможуть знайти родичів авторів листів та адресатів.
Юлія ЦИТРИЦЬКА.
