Холмська ікона Пресвятої Богородиці є однією з найвідоміших і найшанованіших візантійських ікон, які потрапили на наші землі ще за давньоруських часів, має незвичний стиль написання та дивовижну історію. Окрім того, на відміну від інших святинь того періоду, її можна сьогодні бачити в Україні, оскільки вона зберігається в Музеї волинської ікони в Луцьку.
Переказ, який залишив один з перших дослідників ікони – унійний єпископ Холмський Яків Суша – стверджує, що ікону написав євангеліст Лука. Книга єпископа Якова «Фенікс, утретє відроджений, або ж Вельми стародавня ікона Холмської Богоматері Діви, славою ласк і чудес уславлена, працею всесвітлішого і високодостойного Якова Суші, грецького обряду єпископа Холмського і Белзького, архімандрита Жидичинського втретє прославлена» вийшла в 1646 році. Він також започаткував шанування ікони як чудотворної, що було підтверджено вже у 1765 році, коли за наказом Римського папи Климента ХІІІ ікона була коронована золотими коронами.
Сучасна історична наука схиляється все ж до візантійського походження славетної ікони, український дослідник Володимир Александрович припускає, що ікона була написана в другій половині ХІІ століття в Константинополі. Це ставить під сумнів також версію про перевезення образу до Києва князем Володимиром Великим. Так чи інакше, першою згадкою про ікону можна вважати свідоцтво Галицько-Волинського літопису, де в записі за 1260 рік сказано про князя Данила Романовича: «Спорудив він також превелику церкву в городі Холмі на честь пресвятої приснодіви Марії, величиною і красою не меншу од тих, що були раніш, і прикрасив її пречудовими іконами». Вважається, що саме в цьому храмі була розташована привезена князем візантійська ікона. Спочатку вона мала коштовну золоту шату, але в 1261 році місто було пограбоване військом Бурундая, й ікона втратила ризу, а самі кипарисові дошки тривалий час вважалися втраченими.
Перша письмова згадка конкретно про цю ікону з’являється в 1622 році. Під час національно-визвольних змагань 1640-1650-х років вона неодноразово переходила з рук до рук, але зрештою повернулася до Холму. Після того, як Холм потрапив під владу Російської імперії, унійна кафедра була переведена під владу Російської православної церкви, де ікону продовжили шанувати. Під час Першої світової війни ікону на кілька років вивезли до Москви, але вже у 1918 році вона була перевезена до Києва. Після приходу більшовиків віряни сховали ікону, і знову про неї стає відомо вже під час Другої світової війни.
В 1942 році Микола Прахов (син відомого Адріяна Прахова) здійснив реставрацію ікони, а наступного року її повернули до Холма. Ближче до кінця війни образ вивезли на територію сучасної України та переховували в приватних приміщеннях аж до настання незалежності. Лише наприкінці 1990-х передала ікону до музею Надія Горлицька – донька священика Гавриїла Коробчука, що вивіз образ з Холму під час війни. Ікона була відреставрована й виставлена в експозицію в 2000 році та зберігається в луцькому музеї досі.
За іконописним типом ікона є одигітрією, Ісус зображений напівсидячи на правій руці Марії, і сам благословляє правою рукою, а лівою тримає сувій. При цьому стиль та колористика картини є мало поширеними серед візантійських ікон. Розмір ікони — 95х66 см, вона складається з кипарисових дошок і розписана темперними фарбами. На руках Богородиці збереглися три фрагменти золотої з емалями шати та золотий емалевий медальйон.
