УЖГОРОДСЬКА УНІЯ 1646 РОКУ

24 квітня 1646 року було укладено Ужгородську церковну унію. 63 православних священики в присутності католицького єпископа Дьордя Якушича підписали акт унії в Ужгородському замку. Ця подія стала початком історії закарпатської греко-католицької спільноти, яка існує і досі, переживши численні кризи, як і греко-католики інших регіонів України.

На момент підписання унії Закарпаття було підвладним Угорщині регіоном, за який із нею сперечалася Австрія. Обидві держави були католицькими, але на першу половину XVII століття в Угорщині також існувала потужна протестантська спільнота. Саме в цей час католицька та протестантські спільноти Європи вели 30-річну війну, водночас був ускладнений доступ православних русинів до Константинопольського патріарха, адже в цей час також активно здійснювала експансію до Європи Османська імперія. Натомість українці по інший бік Карпат за 50 років до того уклали унію з Римом.

Поступово проунійні настрої поширювалися і на Закарпатті, чому сприяли як місіонерські зусилля єзуїтів, так і обіцянка Габсбургів зрівняти уніатів у правах із католиками. Перша відчутна спроба проголошення унії на Закарпатті була здійснена Перемиським єпископом Атанасієм Крупецьким і графом Дьордєм Друґетом на початку 1610-х, але православні русини не сприйняли унійної проповіді та змусили А. Крупецького покинути Краснобрідський монастир, що був осередком його діяльності на Закарпатті.

Вдалою стала спроба проголошення унії, до якої вдалася ще одна представниця роду Друґетів — Анна Друґет (Якушич), удова графа Яноша Друґета. Вона разом із католицьким єпископом міста Егер Дьордєм (Григорієм) Якушичем та за підтримки православного єпископа Мукачівського Василя Тарасовича активізувала проповідь унійності серед русинів, а на початку 1646 року запропонувала Ужгородський замок як місце проведення собору, що мав би проголосити унію.

Попри спротив багатьох православних священиків Закарпаття (всього їх було приблизно 800, тоді як тих хто прийняв унію — 63), новостворена церква почала поступово розвиватися. Перші єпископи — Василь Тарасович та Партеній Петрович були висвячені як православні, через що не одразу були визнані Римом. Разом із тим, за русино-католиками збереглися права на східний обряд та церковнослов’янську мову богослужіння. Місцеві віряни отримали право обирати єпископа, хоча його мав іменувати Святий Престол. Відповідно, православні делегати визнали першість Римського папи в християнському світі.

Протягом кількох десятиліть унійна церква розвивалася не дуже активно, тим більше що лише в 1692-му році місцеві греко-католики були дійсно зрівняні в правах із римо-католиками. Єпископ Дьордь Якушич помер за рік після укладання унії, єпископ Партеній Петрович був визнаний Римом лише в 1655 році, після чого став унійним єпископом Мукачівським. Після смерті єпископа Партенія кілька десятиліть його наступники не могли налагодити ефективне життя кафедри.

11 березня 1690-го року єпископом Мукачівським став грек Йоан-Йосиф де Камеліс ЧСВВ, який також отримав статус радника короля Леопольда І. Під його керівництвом розвиток єпархії прискорився, було запроваджено обов’язкову фахову освіту греко-католицьких священиків, розпочався друк книг церковнослов’янською мовою. Після Замойського Синоду, в 1720-1721 роках, уже в складі Габсбурзької імперії, греко-католицька церква офіційно перебрала на себе управління всіма православними парафіями Закарпаття.

Руслан ХАЛІКОВ.

Releated Post