«РЕСПУБЛІКИ» ПЕРІОДУ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ЯК ПРИКЛАД УКРАЇНСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Події Помаранчевої Революції та Революції Гідності ще раз довели всьому світові про високу активність українців до самоврядування. Такі риси нам були притаманні ще з часів Русі-України. Не став винятком і період Другої світової війни, коли навіть за складних умов українці прагнули до власного самоврядування та створювали свої республіки.

На сьогодні документально доведено повноцінне функціонування у ті часи на теренах України 4-х республік: Олевська, Колківська, Антоновецька, Космацька.

Перша з них була створена влітку 1941 р. повстанцями на чолі з прихильником Державного центру УНР в екзилі, уродженцем Волині Тарасом Боровцем, який став широко відомим під псевдонімом, запозиченим у гоголівського героя Бульби.

У перші дні німецько-радянської війни Бульбі-Боровцю разом із групою однодумців вдалося роззброїти червону міліцію в районному центрі Сарни на Рівненщині й заволодіти містечком. З приходом до Сарн Вермахту Т. Боровець був призначений комендантом поліції Сарненського округу. Як зазначає професор Іван Патриляк: «Під приводом боротьби з радянськими оточенцями, які сконцентрувалися в районі Прип’ятських боліт і жили за рахунок пограбування місцевого населення, Бульба-Боровець дістав дозвіл на створення з українців групи чисельністю 1000 бійців. Для озброєння цього формування було видано трофейні радянські гвинтівки та кулемети. Т. Боровець доволі швидко набрав аж близько 3000 добровольців, які без особливих проблем зуміли розбити й виловити оточенців. Уже наприкінці серпня 1941 р. отаманові вдалося опанувати доволі велику територію в трикутнику між Пінськом, Сарнами й Олевськом».

Саме до Олевська Т. Боровець переніс штаб своєї організації, яку назвав «Поліська Січ». Підконтрольна Поліській Січі територія в нашій історії на сьогодні відома під назвою «Олевська республіка».

Зі спогадів Бульби-Боровця «Армія без держави. Слава і трагедія українського повстанського руху» ми дізнаємося, що у будівлі сучасного профтехучилища розміщувався штаб «Поліської Січі». Приміщення сучасної поліклініки займала управа Олевської республіки. У тому ж приміщенні була місцева міліція, а підвал будівлі використовували, як в’язницю. Сучасний Будинок культури був відданий під театр для вистав художньої самодіяльності місцевих музикантів та акторів.

За словами Т. Боровця колишня поміщицька садиба служила санітарною частиною, їдальнею, казарменими кімнатами та складами зброї й продуктів. Також у новопроголошенній республіці відновили місцеву церкву. У приміщенні було зроблено ремонт, повернуту та встановлено церковне майно.

Олевська республіка функціонувала до 16 листопада 1941 р. Коли гітлерівці звернули увагу на республіку, отаману запропонували підкоритися німецькій цивільній адміністрації Райхскомісаріату Україна. Бульба-Боровець відкинув таку пропозицію й 16 листопада підписав вимогу про самоліквідацію Поліської січі й Олевської республіки.

На весні 1943 р. на Волині починають формуватися т.зв. «повстанські республіки». У цей час «республіками» ставали цілі населені пункти. Основною ознакою нового утворення була наявність незалежності від окупаційних адміністрацій. Саме за таких умов у 1943–1944 р. у цьому регіоні функціонували Колківська та Антонівецька республіки.

Ініціаторами створення Колківської республіки стали загони УПА. За документами причетним до нового територіального утворення був командир північної групи УПА Іван Литвинчук «Дубовий» чий штаб розміщувався у цей час саме в Колках.

Поступово в Колківській республіці за активної участі УПА було створено місцеву адміністрацію. Також розпочав свою роботу революційний суд. Головою суду було призначено чи обрано Тихона Регещука, заступником – Григорія Левренчука, секретарем – Андрія Васюхника. Також до складу суду входив Іван Терешко. Відомо з документів навіть прізвище виконавця вироків – Василя Макаркевича.

За часів республіки у колках функціонував також клуб, виступав драматичний аматорський гурток, хор, оркестр та гурток акробатів. Крім того у клубі виступали з доповідями літератори УПА. У с. Старосілля було відкрито видавничий відділ суспільно-політчиичної референтури Колківської республіки. У ньому працювало сім літераторів і три друкарки. У Колківські республіці також було відкрито середню школу. Всі учителі в ній мали вищу освіту. За функціонування школи відповідав шкільний інспектор, який був у підпорядкуванні вище згаданої суспільно-політичної реферантури.

У Колківській республіці в жовтні 1943 р. було проведено вчительську конференцію, за документами, у її роботі взяли участь 80 осіб.

Розвивалося у мірі можливого у Колківській республіці і господарство. У межах територіального утворення організували виробництво мила, паперу, воску, медичного спиту. Також у Колках функціонував пункт з переробки м’яса, молочарня, млин, дві їдальні та шпиталь.

У листопаді 1943 р. Колківська республіка була ліквідована німецькими військами.

Антонівецька республіка виникла у 1943 р. Її вплив поширювався на значну територію південної Волині. В документах ОУН вдалося знайти опис того як гітлерівці відносилися на початковому етапі до Антонівецької республіки. Зокрема у ньому зазначено: «До ляндвірта в Шумську прийшла одна жінка з Онишковець за дозволом спетлювати пшеницю, на що він їй сказав: «Йди в Антонівці, там є український генерал, який дасть тобі дозвіл».

Також з документів відомо про функціонування в Антонівцях млина, який користувалися мешканці республіки. Неподалік, «на хуторі Заліщина була хлібопекарня. Пекли хліб, сушили сухарі. Тут була і масарня, така собі невеличка бойня худоби. Повстанці відбили у німців багато рогатої худоби, яку вони відправляли до Німеччини. Цих корів розмістили в людей і поступово брали на переробку в масарню. Виробляли ковбаси, закривали їх, заливаючи смальцем у бочки, і відправляли у табір. І ще сушили м’ясо. Кості та всі відходи переробляли на мило… Овечі шкіри виправляли на кожухи. Була швейна майстерня, а також бондарська майстерня, де робили бочки».

Антонівецька республіка припинила своє існування влітку 1943 р.

Проте слід відзначити, що республіки виникали не лише на території окупованій гітлерівцями. Подібні територіальні утворення функціонували і за радянської окупації.

Яскравим прикладом такої республіки є Космацька, яка виникла взимку 1944 р. Територія республіки сягала на північний захід до Березовів, на північний схід – до Пістиня і на схід – до Яворова. В Космачі на момент існування республіки розташовувалося 19 сотень УПА. Саме звідси упівці робили напади на станиці НКВД і чекістські підрозділи внутрішніх військ. У сутичках з НКВДистами повстанці здобували провіант та зброю для себе і мешканців республіки.

19 січня 1945 р. у Космачі відбувся важливий захід: проведено парад військ УПА, у якому взяли участь сотні упівців з Гуцульщини.

Перед церквою Святої Параскеви встановили трибуну, яку прикрасили вінками-гірляндами та двома прапорами. З лівого боку розвивався червоно-чорний стяг, а з правого – жовто-синій. Заходом командував Микола Яворський («Козак»), який разом з командирами підходив до кожної сотні й щиросердечно вітав зі святом Водохрещщя, бажав міцного здоров’я, мужності й сил у боротьбі за Самостійну Соборну Україну. У відповідь лунало гучне «Слава Україні».

Після цього сотні на чолі з командирами під маршову музику пройшли повз трибуну маршем зі зброєю в руках.

30 січня 1945 р. радянські війська розпочали наступ на Космацьку республіку. Ворог рухався з трьох сторін: з Акришори, Прокурави та Брустур. Найзапекліший бій тривав вісім годин. Його детально описано в статті «Космацька Республіка», яка була опублікована в часописі «Український самостійник» у 1957 р.

У лютому 1945 р. під тиском радянської армії Космацька республіка припинала своє існування.

Крім вище згаданих республік, є свідчення про функціонування інших територіальних утворень в Україні в період Другої світової війни: «Чернігівська Січ» на Поліссі, «Січ» на Володимирщині, Закерзонська республіка у південно-східній частині Польщі.

Проте про ці республіки згадується лише у спогадах кількох людей. «Чернігівська Січ» у матеріалах поета Яра Славутича, «Січ» у сподах упівця Василя Заведнюка, Закерзонська республіка у мемуарах повстанця Святослава Мельничука. А тому ми не заперечуємо їхнього існування, але це питання потребує ще документального підтвердження.

Однак навіть на прикладі 4-х республік ми можемо стверджувати, що республіки, які функціонували в Україні в роки Другої світової війни є яскравим прикладом українського місцевого самоврядування. Однією з причин їхнього творення було бажання українців мати власне державне утворення та можливість жити незалежно від окупантів. Існування всіх цих республік є свідчення здатності українців до самоврядування навіть у складні періоду своєї історії.

Віталій ГЕДЗ.

Releated Post