До 110-річниці з Дня народження Івана Макаровича Гончара пропонуємо згадати основні етапи життя і творчості видатного діяча.
Іван Макарович був людиною, якій вдавалось поєднувати багато сфер діяльності і робити це надзвичайно професійно. Він був скульптором та художником і, водночас, колекціонером. Гончар не просто бував у етнографічних експедиціях та збирав речі української традиційної культури, він ще й відкрив свою приватну збірку для світу – проводив екскурсії по власному «хатньому» музеї, намагався показати людям справжню Україну.
Іван Гончар народився 27 січня 1911 р. в селі Лип’янка (тепер Шполянський район Черкаської області) в багатодітній сім’ї. Там і закінчив семирiчну трудову школу. Він з дитинства захоплювався малюванням, вирізуванням з дерева і паперу. Відтак, ще будучи у 4 класі, здобув перше місце на районній художній виставці.
Продовжив навчання у Київській художньо-iндустрiальній профшколі, де вивчав живопис, скульптуру та рисунок до 1930 р. В той час проживав у Києві у свого земляка — відомого музикознавця та фольклориста Максима Борисовича Коросташа. Деякий час після закінчення навчання працював викладачем креслення та малювання у школi в селі Васильків Київської області. Із 1930 по 1936 рр. навчався в Київському інституті агрохімії та грунтознавства. Проте агрономом, як ми знаємо, Гончар не став, обрав те, що ближче до душі – скульптуру. У вільний час від навчання працював у Київських скульптурно-монументальних майстернях.
Далі розпочинається нелегкий етап у житті – період Другої світової війни. Іван Макарович був старшим лейтенантом та пройшов війну як командир взводу зв’язку. В цей період Гончар вів особистий щоденник, а також, пізніше, згадував, що його, як митця, вразило ставлення європейців до свого культурного надбання. Можливо, саме ця думка наштовхнула його на глибоке вивчення народного мистецтва…
У другій половині 1940-х – 1950-х рр. Гончар бере активну участь у художніх виставках. Як маляр і скульптор він створював на замовлення портрети культурних діячів: Григорія Сковороди, Iвана Котляревського, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Володимира Сосюри, Катерини Білокур та ін.
Вже з кінця 1950-х рр. він починає їздити у експедиції селами різних регіонів України та збирати колекцію етнографічних матеріалів, творів народного мистецтва. Збірку зберігав у будинку на Печерську, який згодом перетворився на справжній «хатній» музей. Колекція Івана Макаровича відображала все багатство української традиційної культури. Гончару вдалось зібрати більш ніж 7 000 експонатів, понад 20 000 світлин, а також велику бібліотеку, яка включала рідкісні видання.
«Хатній» музей офіційно відкрився у 1959 р. Він став справжнім громадським музеєм – тут організовували зібрання шістдесятники. Відтак, радянська влада намагалася неодноразово його ліквідувати. Спочатку Івану Макаровичу пропонували викуп колекції, на що він не погодився. Тоді ж влада вдалася до переслідувань, при цьому не тільки власника музею, але й його відвідувачів.
Також Іван Макарович створював живописно-графічні альбоми, в яких зафіксовано архітектурні пам’ятки та історичні пейзажі України, народний одяг різних регіонів, зразки народного мистецтва – вишивання, килимарства, ткацтва, гаптування. Він створив 18-томний історико-етнографічний художній альбом «Україна і Українці».
На жаль, Іван Гончар пішов з життя незадовго до офіційного визнання його музею, коли з «хатнього» він перетворився на державний. У 1993 р. він помер від лейкемії. Похований у Києві на Байковому кладовищі.
