«Матчі смерті» в Україні за гітлерівської окупації

Мало хто знає, що на сьогодні існує, як мінімум, п’ять міфів про «матч смерті» – київський, маріупольський, львівський, тернопільський та кам’янець-подільський.

Суть першого найвідомішого міфу та доля кожного з учасників не відома лише лінивим, а тому писати знову про це немає сенсу – лише потрібно сказати, що «стартівців» після матчу проти «Flakelf» 9 серпня 1942 р. ніхто не розстрілював. Вони спокійно розійшлися по домівках, відсвяткувавши перемогу (5:3) та сфотографувавшись з суперниками. 16 серпня у тому ж складі зіграли матч проти команди «Рух» і перемогли з рахунком 8:0. Репресії були задіяні лише відносно чотирьох гравців «Старту» у лютому 1943 р. Але і досі невідома причина страти футболістів, проте однозначно це не матч 9 серпня 1942 р.

В маріупольському випадку йшла мова про гру місцевих футболістів проти танкістів Вермахту 31 жовтня 1941 р., яка завершилася перемогою радянських спортсменів з рахунком 3:1. Згідно з легендою, за таке нахабство команда мала бути розстріляна, проте дослідники наголошують, що багато учасників цієї зустрічі пережили війну – просто після гри німецька адміністрація уважно за ними слідкувала.

У львівськй легенді фігурувала польська команда на чолі з Казиміром Гурським – майбутнім тренером збірної Польщі, яка взяла бронзу на ЧС-1974. Гурський у своїх спогадах переповідав, мовляв у Львові вже три роки не було ніякого футболу, і німці в травні 1944 р. заставили його зібрати команду для гри проти німецького клубу «Кона». При цьому стадіон під час матчу оточили два німецьких кордони з солдатів і поліцаїв, прикривали їх гармати кількох танків, а футболісти радили вболівальникам тікати після матчу. Вершиною міфотворчості стала теза про те, що дозвіл на гру був отриманий у радянського підпілля Львова.

Міф народився зі статті київського журналіста Івана Яремка про матч колишніх футболістів «Динамо» та «Спартака» проти німецької військової команди «Кона». Юрій Зубач підтвердив існування цього матчу та наголошував, що місцеву команду представляли виключно поляки. Матеріал був надрукований у 1989 р. в газеті «Вільна Україна» на основі спогадів Казиміра Гурського та Вацлава Кухара. Його підхопив «Советский спорт», сформувавши легенду про львівський «матч смерті».

На ділі ж Гурський розповідав про дану зустріч так, щоб це вписувалося у формат комуністичної Польщі. Звідси зовсім неправдоподібна легенда про покровительство радянським рухом опору Львова – це було написано для власної безпеки, адже інакше можна було потрапити під підозру в співпраці з окупантами. Крім того, коли Гурський говорить про те, що у місті не було футболу, то він лукавить: 1944 р. у Львові було 7 команд, які зіграли проти німців вже 10 матчів. Наступна гра «Кони» відбулась в червні проти «України» та завершилася перемогою львів’ян. Сам Гурський мав постійну ігрову практику.

Тернопільский міф схожий: німці в серпні 1943 р. захотіли підняти бойовий дух льотчикам і наказали місцевому бурґомістру зібрати команду, що мала програти захватчикам. Вона була зібрана з колишніх футболістів тернопільського «Локомотива», який переміг 1:0 – не дивлячись на втому, відсутність належного інвентаря, брудну гру гітлерівців, однобоке судівство, реготання нацистів на трибунах та загрозу розстрілу.

На ділі ж збирати команду бурґомістру особливо й не треба було – в місті існувало «Поділля»(«Локомотив» – радянська назва, яку перейменували з приходом німців), яке й провело зустріч проти окупантів. На користь цього факту говорять спогади учасника того матчу Івана Яниська, який свідчив, що футболісти вийшли грати в зелено-білих футболках – кольорах спортивного товариства «Поділля». В жовтні 1943 р. цей же колектив проведе матч проти німецької команди «Будзіян», вигравши 1:0 при тисячі глядачів, що не сходиться із радянською версією. Та й німці, згідно з легендою, грають так, ніби вперше бачать м’яч – стикаються один з одним, кумедно падають, полюють за травмованим голкіпером і просто займаються неподобством замість футболу.

Сам міф був сконструйований журналістом «Спортивної газети» В. Яновим у 1967 р., коли була опублікована стаття «І фашистам дали бій». Історія дуже нагадувала київський «матч смерті», а сюжетна лінія була запозичена з художньої повісті П. Халемського і Н. Сєвєрова «Останній поєдинок». Редакція газети в окремій колонці до публікації позиціонувала П. Халемського як авторитетного експерта і зазначила, що він згодний із думкою тернопільських футболістів про те, що вони перемогли саме ту команду, яку роком раніше обіграли київські динамівці. У 1985 р. журналіст Я. Димов переопублікував її з деякими правками та під іншою назвою.

І останній міф говорить про те, що 5 та 12 жовтня 1941 р. у Кам’янці-Подільському місцеві футболісти, яких за наказом окупантів зібрав А. Гайчевський, колишній начальник учбово-спортивного відділу міського комітету у справах фізкультури й спорту, грали проти німецької команди. Незважаючи на погрози про фізичне знищення та відсутність амуніції місцеві футболісти програвши перший матч з рахунком, перемагають у другому 3:0.

Щодо розвінчання міфу, то про це говорить той факт, що на сьогодні не знайдено жодного документу чи спогаду який би підтверджував хоча б факт матчів.

Віталій ГЕДЗ.

Releated Post