СВЯТО ПОКРОВИ В ТРАДИЦІЯХ ТА ВІРУВАННЯХ УКРАЇНЦІВ

У традиційному календарі Свято Покрови Пресвятої Богородиці було особливим, адже символізувало межу між літом та зимою.  В народі казали, що Покрова має вкрити землю листям або снігом. В цей день звертали особливу увагу на погоду: якщо на Покрову вітер – весна буде вітряна; якщо вітер віяв з півночі, то це трактувалося як знак, що зима буде холодною і принесе великі сніги, а якщо із півдня – слід очікувати тепла; якщо на Покрову сніг – буде багато весіль.

Саме до цього свята українці мали закінчити всі польові та основні господарські роботи. На Полтавщині цього дня до сходу сонця купали худобу, щоб була чистою. Ті, хто будував хату, поспішали увійти до неї на свято – щоб завжди бути під покровом Божої Матері. На Покрову повертались чумаки з останнього в році походу та пастухи з отарами із Карпатських гір.

У побуті села свято Покрови знаменувало сезон сватань та початок весільної пори. Дівчата, що прагнули побратися цього року, поспішали вранці до церкви, щоб покрити образ Богородиці рушником і попросити у неї судженого: «Святая Покрово, покрий мені голову. Сякий-такий аби був, аби хліба роздобув».  На Поділлі казали: «Свята мати, Покровонько, завинь мою головоньку, чи в шматку, чи в онучу – най ся дівкою не мучу». Зранку мати незаміжньої дівчини відчиняла двері до сіней, сама ж дівчина – головні ворота на дорогу. Вірили, якщо двері та ворота цілий день не будуть закриватися, то невдовзі слід чекати на старостів, які прийдуть на сватання. В цей день мати з донькою також ішли до комори, де зберігались вишиті рушники, діставали звідти найбільше полотно, яке мати протягувала через усю комору від скрині до порога, примовляючи: «Стелися, доріженько, щаслива для молодих, для старостів».

Як відомо, Богородицю вважали заступницею та покровителькою і запорізькі козаки. Свято Покрови Пресвятої Богородиці було одним із найбільш шанованих у козацькому середовищі, тому навіть зараз його часто іменують Козацькою Покровою. Недарма, саме в цей день на козацькій раді січовики щороку обирали собі кошового отамана. За звичаєм, він мав двічі відмовитися від честі очолити «шановане товариство». Погоджувався після третьої пропозиції. Цим ніби підкреслював, що йде на цю згоду не з власної волі, а на прохання козаків. Новообраний кошовий дякував січовикам за честь і кланявся на чотири боки.

Головна січова церква теж була збудована на честь Покрови. Взагалі ж за свідченням історика Дмитра Яворницького всього на Січі було тринадцять Покровських церков, а козацька старшина заклала чимало Покровських храмів і в інших місцях. Найбільш шанованою іконою в цих храмах була відповідно ікона Божої Матері.

Особливого поширення набули такі ікони в часи «козацького бароко» у XVII–XVIII ст. На них часто зображувалися фундатори храму, гетьмани, представники козацької старшини разом із членами своєї родини. Всі вони стояли внизу під омофором Богородиці, яка таким чином їх немовби оберігала. Взагалі ж, Ікони Богоматері були в кожному козацькому курені. Крім того, зображували її й на хоругвах, під якими козаки виступали в походи. По завершенні походу — незалежно від його успішності – козаки відправляли молебень на честь Божої Матері. Дослідники пишуть, що навіть після знищення Запорозької Січі, козаки взяли з собою в еміграцію за Дунай образ Пресвятої Богородиці.

Як бачимо, свято Покрови було для українців не тільки релігійним святом, воно проникло в сімейно-побутову сферу нашого суспільства, поєдналось із давніми традиціями і стало невід’ємною складовою осіннього циклу свят народного календаря.

Наталія ФІТЬ.

 

Releated Post