ПЕЧАТКА САМУЇЛА ЛАЩА – ТОГО, ХТО ЗІБРАВ «КОМАНДУ ІЗ ПЕКЛА РОДОМ»

У відділі сфрагістики зібрання колекцій Музею Шереметьєвих, поряд з іншими рідкісними матрицями родових печаток часів Речі Посполитої, зберігається масивна мідна цільна печатка, із зображенням герба «Правда» – виходячої зі стіни фігури лева, який тримає в лапах залізну кулю. Ця ж фігура повторюється і на шоломі. Печатка супроводжується круговим написом «SAMOEL ŁASZCZ TUCZAPSKI STRAZNIK CORONNJ OWRUCKI STA» – «Самуїл Лащ-Тучапський стражник коронний, овруцький староста».

Печатка виконана таким чином, що при відбитку, герб буде «дивитися» в правильну ліву сторону, але напис, віддрукується в дзеркальному відображенні. В даному випадку – це швидше за все помилка різьбяра, який мабуть вперше виконував круговий напис на печатці, і не зовсім уявляв як саме її слід робити із дзеркально вивернутими літерами. Можливо, виникнення помилки пов’язане з надзвичайним поспіхом замовника. Не варто забувати, що виконавець міг бути безграмотним і передати напис так, як йому його показали.

Це досить рідкісний випадок, але не поодинокий. Відомі факти, коли шляхта або посадові особи, отримавши від майстра на руки подібні печатки, користувалися ними до моменту, поки не виготовлялася інша, але вже з правильним написом. У деяких випадках цей процес затягувався на роки.

Отже, перед нами печатка Самуїла Лаща-Тучапського.

Знайдена на Житомирщині

Перший же погляд на неї змушує припустити у власнику неабияку особистість, людину долі аж ніяк не тривіальної.

Сьогодні відомі лише два документи з відтисками різних печаток Самуїла Лаща.

Це ускладнює можливість встановити час використання за призначенням даної матриці. Можна орієнтуватися на посади, як основний датувальний матеріал.

Відомо – Лащ був коронним стражником з 1630 р., а овруцьким старостою з 1632 р. до 1642 р. Те, що печатка вціліла до нашого часу, дозволяє заявити, що її колишній власник не утилізував неправильну печатку, а зберігав її. А це говорить на користь того, хто мав її у користуванні. Інакше кажучи, Лащу було легше зберегти її, ніж пізніше доводити факт її існування, припустимо, при перегляді будь-якої справи, в якій фігурує документ з відбитком саме цієї печатки.

Необхідно зауважити, що ця печатка була все ж замінена Лащом-Тучапським на аналогічну, але з правильно вирізаним круговим написом.

Відмінність нашого екземпляра від єдиновідомого відбитка лише в деяких незначних деталях – як то більш піднятою фігурою лева з нашлемника і невеликою різницею в орнаменті. Це наштовхує на думку про замовлення Лащом другої печатки на зразок першої.

Матриця друку така виразна, що мимоволі викликає пов’язані з особистістю Лаща картини, почерпнуті з архівів і літератури.

З давніх часів територія Київського воєводства була бичем для Литовської держави, а пізніше і Речі Посполитої. Місцеві магнати, шляхта і козаки заволоділи цими просторами, не слухаючи «ні волі королівської, ні рішень сейму» – як писав король Сигізмунд ІІІ.

Князі, яких величали в прикордонних воєводствах «корольки землі руської», відчуваючи свою владу і безкарність, протегували своїм підданим і ставили їх на державні посади. З іншого боку тут, на Київщині, в умовах постійної загрози нападу татар, князь і обиватель перетворювалися у рівних воїнів, які захищають свої землі. «Же през шаблю маем право», – писав пізніше майбутній гетьман Іван Мазепа, характеризуючи у своїй думі ті буремні часи.

Ті кілька десятків років, перед початком Визвольної війни Богдана Хмельницького (1648–1657 рр.) пaм’ятні іменами гетьмана  Петра Сагайдачного та митрополита Петра Могили – захисників і просвітників України. У той же час ім’я Самуїла Лаща-Тучапського запам’яталося завдяки його нещадності проти всіх – татар, шляхти, московитів, князів, козаків і простих людей. На подібних контроверсійних, реально не прилизаних на догоду якійсь теорії фігурах, на живому відчутті хиткості понять добра і зла базується достовірна історія будь-якої держави.

Яким же був Самуїл Лащ-Тучапський – один з найбільш колоритних персонажів української історії першої половини XVII ст.? Людина, котра, як би там не було, міцно увійшла в історію кількох нині існуючих держав.

Народився Самуїл Лащ-Тучапський приблизно в 1586 р. Його сім’я належала до галицької шляхти середньої руки. Сам же рід за походженням з Мазовії і корінням йшов у XV ст. Осівши в містечку Тучапи на Белжчині, вони стали називатися Лащі-Тучапські, на відміну від своїх родичів Лащей-Стрімілецких.

У юнацтві Лащ був відданий на виховання до двору князя і козацького гетьмана Романа Ружинського, дружина якого – Софія Карабчиївська була йому двоюрідною сестрою. Таким чином Лащ потрапив на територію Київського воєводства і, користуючись положенням, уже тоді непогано орієнтувався в місцевій політиці. Княжна Ружинська рано овдовіла і Лащ очолив її надвірну хоругву, захищаючи інтереси кузини. Свої загони він підкріплює силами дрібної шляхти, козаків і всілякого наброду, готового за гроші і наживу служити йому. З цією армією він починає вести справжні війни з сусідами за цілісність земель княгині-вдови.

Так, уже в 1609 р, він насмілюється напасти на замок князів Корецьких у містечку Черемошке, який, як стверджувала княгиня, перебував на її землях. Шість тисяч чоловік він повів на штурм замку, розоривши і спаливши його. Цим же загоном він починає ряд наїздів на інші маєтки неугодної йому шляхти, використовуючи безмежну довіру своєї родички.

Розуміючи, що патронат вдови, хоч і княгині, йому не забезпечує надійного існування, а він з кожним днем наживає собі ворогів, Лащ зміг потрапити на службу до короля, де в 1617 р, вже значиться ротмістром. Але вже через рік, за рішенням суду Лащ потрапляє під баніцію, що означало позбавлення громадянських прав і вигнання. Свій притулок Самуїл Лащ знаходить у козаків і начебто близько двох років проводить на Січі.

В цей час на Київщині поклали на плаху голови деякі з його прихильників, які, набравши «полк свавільних людей і козаків», нападали на шляхетські садиби. У 1623 р. зустрічаємо знову нашого «героя», але вже як наближеного польного, а пізніше – коронного гетьмана і краківського каштеляна Станіслава Конєцпольського. Новий патрон, всіляко захищав Лаща від усіх судових проблем, які в нього виникали.

Більш того, Конєцпольський домігся для Лаща посади коронного стражника (1630 р.), а крім цього, – старости Овруцького (1632–1642 рр.), Канівського (1634–1646 рр.) і Вінницького (1644–1646 рр.). Свавілля коронного стражника було настільки велике, що одне тільки його ім’я примушувало тремтіти всіх в окрузі.

Один із шляхтичів писав: «стражник коронний Самуїл Лащ, який ні на Бога не звертав уваги, ні закону не боявся, ні людей шанованих не соромився – на маєтки і дома шляхетські нападав, насильство здійснював, вбивав, вуха та носи обрізав, силою панночок і вдів забираючи, видавав заміж за своїх розбійників, які при ньому для розбоїв і знаходилися: негідники баніти, волохи, татари, лиходії – чесної людини між ними і не шукай… Вони дорогу на Київ перекрили, і через розбої, ніхто дорогами вже і не їздив… він не за що не тримав князів, панів і воєвод. Менших шляхтичів за будь-яку дію вбити міг або на будинок їхній напасти. Якщо ж хто з ним судитися починав, то повинен був від дружини і дітей відректися, а краще, поки живий, – тікати».

За своє життя Лащ-Тучапський отримав від суду 236 баніції 37 інфамій (рішень позбавлення честі). Але для цієї людини, це був лише привід насміхатися над державою і її суддями. Дійшло до того, що всіма документами на баніції та інфамії він підшив собі плащ, у якому з’явився до двору короля Владислава IV.

Лащ став магнатом: величезні маєтки він відібрав у своєї двоюрідної сестри-вдови княгині Ружинської, яка прийняла його хлопчиком на виховання, інші просто силою позабирав у дрібної шляхти.

Цій людині Конєцпольський доручив «козацькі справи». Лащ неодноразово, брав участь в придушенні козацьких повстань і відзначався при цьому особливою жорстокістю. Так, на Великдень, він напав на містечко Лисянку і знищив усіх, хто там був, – навіть у церкві наказав рубати і дітей, і жінок, і священиків. А дорогами, повертаючись з «приборканого» бунту, вбивав усіх, «хто русином був». За це, козаки мстили йому під час своїх повстань – ні на кого так не нападаючи в боях, як на «лащовчіков».

Могутність коронного стражника була настільки великою, що після приборкання великого козацького повстання 1637–1638 рр., він зумів добитися, щоб над реєстровими козаками канівського полку поставили його людину. Мало того, як на посміх, Лащ виклопотав собі і місто Трахтемирів, який з середини XVI ст. за універсалами короля Стефана Баторія було козацьким і там знаходився їхній шпиталь.

Але не тільки з неугодною йому шляхтою і козаками воював Лащ. До нашого часу збереглися звістки про його війни з князями Вишневецькими і Корецькими, а так само київським воєводою Тишкевичем. Зазначимо, що з них лише воєвода руський (сьогоднішня територія Західної України) князь Ярема Вишневецкий не прощав жодної витівки проти себе, використовуючи навіть артилерію у війнах з Лащем.

Будь-які інші дії Самуїлу Лащу сходили з рук. Його патрон – гетьман Конєцпольський щоразу виписував йому екземпти – розпорядження, що зупиняли дію над ним судових рішень. У той же час, армія Лаща, яка складалася з волохів, сербів, циган, татар, козаків і шляхти,  могла протидіяти будь-якій силі.

Особливо ж він використовував її для вирішення тих чи інших суперечок зі своїми сусідами. Ці походи нагадували просування справжніх військ: у небі розвивалися прапори, грали на трубах і били в барабани. Вид такої армії не віщував нічого доброго для тих, хто її зустрічав. «Команда з пекла родом» – називали найманців Лаща очевидці тих подій.

Відрізнявся Лащ зі своєю командою і під час походів на татар, за якими полював по всьому степу, вичікуючи, поки ті почнуть просування на територію Речі Посполитої в надії взяти ясир. Під час Смоленської війни Лащ на чолі п’ятитисячного загону діяв у районі Рильська і Путивля, постійно піддаючи ці міста загрозі взяття.

1646 р. мав поставити крапку на свавіллі коронного стражника. У цьому році помер патрон Лаща коронний гетьман Станіслав Конєцпольський.

Усі гетьманські екземпти втратили силу, і за рішенням трибунальського суду, київський воєвода зібрав дванадцятитисячне військо зі своїх солдатів і місцевої шляхти. Підійшовши до МАКАРІВСЬКОГО маєтку Лаща, військо не знайшло там його, окрім дружини і дітей, котрі впали воєводі в ноги. Сім’ю пожаліли, але з усіх його маєтків вибили слуг і солдатів, а староства відібрали. Лащ втік, та незабаром повернувся на Київщину, отримавши нового патрона – могутнього князя Владислава-Домініка Заславського.

На той  час уже почалася Визвольна війна Богдана Хмельницького і заляканій шляхті, вже було не до розборок між собою. Козацький гетьман писав королю: «Україну лащовічкам роздав, а ті молодців Речі Посполитої в холопів перетворювали, грабували, бороди обривали, в плуги запрягали». Воювати Лащу за свою вітчизну мабуть не дуже подобалося. Можливо боявся кулі зі своїх же рядів, або ж боявся потрапити живим до рук козаків, які зі своїх редутів нерідко вигукували: «Лащику побіжиш до хащіку!».

Через рік, мабуть, втомившись від війн, Лащ опинився у Кракові. Тут, колишній коронний стражник помер, захищаючись від легіону своїх кредиторів у компанії вірного цигана-скрипаля. Кажуть циган кожного разу, коли хтось приходив вимагати гроші, за наказом пана починав витягати немилосердні звуки зі своєї скрипки.

А матриця цікавої печатки коронного стражника Самуїла Лаща знайшла свій притулок серед інших печаток свідків епохи у відділі сфрагістики зібрання колекцій Музею Шереметьєвих.

Олександр АЛФЬОРОВ.

Макарівські вісті. 2018. 2 листопада. № 41. С. 1 та 5.

Releated Post