Виступаючи на «Історичному радіо» Андрій РУККАС на питання про відносини більшовиків та українських отаманів відповів:
«…Червоних у 18-му році і не сильно встигли скоштувати. В основному муравйовський терор зачепив міста, в першу чергу Київ. А в селі у 18-му більшовики ще не проявили себе. Плюс то були інші більшовики, які були змушені так чи інакше узгоджувати свої позиції з тимчасовими своїми союзниками.
А 19-й рік це вже зовсім інші більшовики, які уже у себе в Росії розгромили, наприклад, лівих есерів. Фактично це було, одноосібна, однопартійна диктатура. І вони йшли реалізовувати всі свої партійні постулати. І та радянська влада, яка прийшла у 19-му році, кардинальним чином відрізнялася від тієї радянської влади, яка декларувалася раніше, яку вони намагалися побудувати у році 18-му.
Тому наше українське населення, наші українські селяни те що називається повірили тим гаслам: дуже соціальним, дуже радикальним, дуже простим і зрозумілим. І той же самий Зелений перейшов на певний час до більшовиків. Але коли починається реалізація більшовицької політики в галузі сільського господарства він тут же змінює на 180 градусів свою орієнтацію і переходить у безкомпромісну боротьбу проти більшовиків. Так само як і інші отамани, які посварилися з Директорією, вважаючи її можливо занадто буржуазною, а більшовиків – більш близькими до їхніх соціально-економічних уявлень. Але теж дуже швидко настало протверезіння.
Але знаєте нам знову ж таки через сто років дуже легко про все це говорити. Як би ми жили в той час, я не знаю які б були у нас погляди і наскільки ми могли б передбачити ситуацію тоді, так само як ми не можемо передбачити ситуацію сьогодні…»
