КОРОВАЙ У ВЕСІЛЬНІЙ ОБРЯДОВОСТІ УКРАЇНЦІВ

Головним атрибутом українського весілля  здавана був коровай (доля, дивень, у центральних областях – коровгай). Найпоширенішою формою цього весільного хліба в Україні була висока кругла паляниця, прикрашена квітами та виробами із тіста у формі пташок, тварин чи рослин.

Бгання короваю — один із найважливіших весільних обрядів, який символізував освячення громадою новоствореної родини.

Коровай виготовлявся з дотриманням певного сценарію. Бгали його у п’ятницю або суботу в домі молодої (у східних районах), у родичів (Поділля та Волинь) або ж в обох молодих. Нерідко у цьому ритуалі брали участь родичі з обох боків, символізуючи поріднення сімей. А на Лемківщині, зокрема, свашки з родини нареченого прикрашали спечений ними коровай «тривольцевим» галуззям, тобто гілочкою з трьома пагінцями, на яку натикали яблука, квіти, прибирали барвінком і при цьому співали:

Короваю з маю, красні тя прибираю.

Красні тя прибираю, піду з тобов коло гаю,

Коло гаю, коло води, аж до самої молодої.

Наша пані молода – личко, як ягода,

Червене, як калина, солодке, як малина.

Бгали коровай спеціально запрошені заміжні жінки – «коровайниці», які приносили з собою борошно, яйця та сало. Весь процес бгання короваю обставлявся ритуальними та магічними діями. Вважалося доброю ознакою, коли коровайниць була непарна кількість (найкраще сім). Щоправда, в деяких районах запрошували парне число жінок: щоб молоді увесь вік прожили в парі. При цьому коровайниці повинні були перебувати у першому шлюбі і жити в злагоді.

Спільність дій під час бгання короваю мала символізувати єдність майбутньої сім’ї. Для цього коровайниць зв’язували рушником і вони мусили все робити разом: місити тісто, виліплювати оздобу, обмивати руки. Існувало повір’я, що вдало спечений коровай принесе молодим щастя, тріснутий — віщує розлучення, а покручений — злу долю. Тому коровайниці «улещували» коровай приказками та піснями.  Під час роботи не допускалася навіть недобра думка, яка могла б зашкодити приготуванню обрядового хліба:

Міси, сестрице, коровай,

Нічого злого не думай.

Тільки те думай,

Аби нам вдався коровай.

Під супровід весільної пісні, до речі, починалася і сама церемонія виготовлення короваю, коли матір благословляла на початок процесії «коровайниць»:

Благослови, Боже,

І отець, і мати,

Своєму дитяті коровай бгати.

Саджаючи коровай у піч, дотримувалися магічних запобіжних заходів. Щоб відлякати злі сили, жінки-коровайниці кликали «кучерявого» (тобто парубка з кучерявим волоссям), щоб він замітав піч спеціально зробленим помелом. Помело і кучері дружби (як і всіляка кошлатість) слугували для відлякування злих духів. При цьому співали: «Помело, дружбонько, помело..», «Кучерявий піч вимітає, кучерява в піч заглядає..»

Після того, як коровай був посаджений у піч, старша коровайниця або «кучерявий» стукали хлібною лопатою в чотири стіни, а всі інші коровайниці підіймали діжу і танцювали з нею по хаті, тричі вдаряючи об стелю: «щоб добре виріс і хорошим вдався коровай». Коровайниці при цьому співали, прославляючи піч, називаючи її золотою, просили спекти гарний коровай. У деяких регіонах України (наприклад, на Полтавщині) діжу, в якій місили коровай, розбивали.

 

В уявленнях наших предків кожна незвідана дорога таїла в собі небезпеку, тому коровай, який випікається один раз у житті людини, має перед собою саме таку незвідану дорогу. Забезпечити щасливу дорогу обрядовому хлібові допомагали його «хлібні родичі», що випікалися частіше. Найкраще «знали» цю дорогу перепічка як одна з найдавніших форм хліба, калач, який випікався на різдвяні та храмові свята:

Питається коровай перепечі,

Чи далека доріженька до печі?

Дайте калача підпирати,

Щоб до печі доріженьку допитати.

Для оборони короваю закликали й доброго Духа, захисника домашнього вогнища, який лежав на печі. На Київщині та Вінниччині під час випікання короваю співають і тепер:

А на печі Телевай лежить.

А у печі коровай сидить.

Вставай, Телеваю,

 Гляди короваю.

Магічною силою плодовитості наділялася і вода, в якій жінки-коровайниці мили руки. Нею вмивали батьків та всіх присутніх, а тоді несли миску з цією водою на тік,  кропили снопи та клуню  танцювали.

Випечений коровай ставили на столі, а подекуди зберігалася давніша традиція: його виносили в комору, а потім урочисто вносили під час обдаровування молодих.

Коровай був окрасою весільного столу як символ достатку й щастя, а наприкінці весілля його розподіляли між усіма присутніми.

Наталія ФІТЬ.

Releated Post