ЯК У КАЛИНІВЦІ ФАБРИКУ БУДУВАЛИ

Будівництво поштової станції на шляху Київ – Житомир вважається зародженням села Калинівка на Макарівщині. Але переважна більшість мешканців приїхали сюди, щоб працювати на сірниковій фабриці, яка проіснувала в Калинівці понад 40 років. На сьогодні про існування цього підприємства уже пам’ятають одиниці. А тому напередодні Дня села, ми вирішили згадати як будувалася фабрика в Калинівці.

Вся інформація взята з документів, які зберігаються в Державному архіві Київської області. 

У вересні 1890 р. Августина Левандовська, дружина Франца Левандовського пише клопотання в будівельний відділ Київського губернського правління з проханням дати дозвіл на перенесення фабрики шведських сірників з с. Забілоччя Радомишльського повіту на землі Миколи Павши поблизу Макарова. У своєму клопотанні Августина Левандовська повідомляє, що представники поліції не заперечують такому перенесенню. А в самому кінці уточнює, що сірники будуть виготовлятися вручну, без застосування будь-якої техніки.

24 жовтня 1890 р. будівельний відділ надсилає запит до лікарського відділу Київського губернського правління з питанням: чи буде будівництво фабрики шведських сірників по лівій стороні шляху Київ – Житомир, на відстані 50 верст від Києва, відповідати всім санітарним нормам?

Майже відразу приходить відповідь, що лікарський відділ заперечує будівництву фабрики: «фабрика не соответствует своей ВМЕСТИТЕЛЬНОСТЬЮ ВОЗДУХА (!!!) по количеству народу, который потребуется для производства, а само здание не приспособлено к вентиляции. Нужно сделать все чтобы предотвратить от болезней бедный рабочий люд…».

В результаті будівельний відділ 25 жовтня 1890 р. пише листа Францу Левандовському, де зазначено, що перенесенняфабрики неможливе, але «…якщо Ви як найшвидше виправите зауваження лікарського відділу, то ми повторно розглянемо Ваше клопотання».

Але лікарський відділ на цьому не зупиняється і 27 жовтня 1890 р. звертається до Франца Левандовського і просить повідомити: опис техніки виробництва; де буде розміщуватися лабораторія для виготовлення запальної маси; де і яка працюватиме на фабриці витяжка.

У цей же час Київський повітовий справник пише рапорт у Київське губернське правління. У ньому він повідомляє, що ділянка землі по лівій стороні шляху Київ – Житомир, навпроти поштової станції Фасова, яка належить Миколі Павші, взята в оренду Францом Левандовським і на цьому місці уже побудовані дерев’яні будинки, але фабрика тут ще не облаштована.

2 листопада 1890 р. Августина Левандовська пише відповідь у лікарський відділ. У своєму листі вона дає відповіді на три питання, поставленні до її чоловіка 27 жовтня: «1. Масса бертолетовой соли, берется ее известное количество и распускается в клеевой воде. Перетирается на машинке раз или два и масса готова. Затем соломка в рамках опирафинирована, мокается на гладкой плите в приготовленную массу.
2. Лаборатория на фабрике находится в складе, где хранятся материалы. Склад на плане указан, он будет находиться внутри на три части. Аморфный фосфор, хотя не опасный и не вредный, будет хранится в отдельном земляном погребе.
ПОГРЕБ НА ПЛАНЕ НЕ ЗНАЧИТСЯ, НО ОН БУДЕТ (!!!).
3. На фабрике будут оконные фортки, в той же комнате, где будет устроен макальный аппарат, будет поставлен колпак, из которого труба пойдет через потолок и чердак на улицу. В сушилке будет поставлено три трубы через потолок и чердак на улицу…
Планируется, что на фабрике будут работать 40 человек…».

29 листопада 1980 р. лікарський відділ дає свою відповідь на лист Августини Левандовської. У ньому вони зазначають що детально вивчили її відповіді і знову заперечують проти будівництва фабрики, але дадуть дозвіл при виправленні двох зауважень. Лабораторію з внутрішньої частини потрібно перенести на край, в мокальному цеху повинно бути облаштовано три труби як і в сушці.

4 грудня 1890 р. будівельний відділ дає дозвіл на будівництво фабрики подружжю Левандовських. Але при цьому зазначається, що мають бути враховані останні зауваження лікарського відділу. І при завершенні будівництва Франц Левандовський має відзвітувати як втіленні зауваження лікарів.

Будівництво розпочалося. Але вже 24 лютого 1891 р. в газеті «Киевлянин» з’являється стаття «Беседа», у якій згадується про будівництво фабрики на шляху Київ – Житомир. Зокрема невідомий автор пише: «Фабрика состоит из старого дома и двух сараев, играющих различную служебную роль в производстве спичек. В первом помещается мастерская для выделки спичечных палочек и пластинок для коробок. Это самая благодатная часть фабрики, не взирая на отсутствие всяких удобств помещения, так как здесь можно, по крайней мере, дышать.
Во втором сарае, где готовые спички уже просушиваются, вы чувствуете уже не запах, а отвратительную вонь, но здесь работает, кажется, один человек, обмакивающий спичечные палочки в красную краску. Это отделение фабрики служит как бы переходом к главному зданию, в котором, собственно, и находится самая фабрика, и если последнюю можно, по всей справедливости, назвать адом, то сушильня смело сойдет за чистилище. Во всяком случае в сушильне нельзя долго оставаться, не рискуя получить головокружение. Но то, что вы встречаете, переходя в помещение самой фабрики, уже превосходит самое пылкое воображение. Представьте себе низкие комнаты, обыкновенно встречающиеся во всех деревенских постройках, по которым густыми клубами ходит едкий дым и пар самого отвратительного удушливого запах, какой только можно себе представить. Этот дым выходит из помещенного посреди комнаты котла или чана, где плавится масса, в которую обмакивают спички. Над котлом устроено что-то вроде вытяжной трубы, куда должен был выходит этот дым; но, конечно, он туда не уходит, а свободно разгуливает по всей комнате, где происходит сортировка, раскладывание по коробкам и обандероливанье спичек. Во всем здании, представляющем одноэтажную низкую коробку, нет никакого намека на вентиляцию, нет никаких вытяжных труб, без которых у порядочного хозяина и конюшня не строится. Весь дым скопляется в виде густого беловатого тумана, и в таком-то убийственном воздухе здесь работает 30–40 подростков, из окружных сел…»

Ми пам’ятаємо, що у 4 грудня 1890 р. було надано дозвіл лише на будівництво фабрики. Але з цієї статті ми можемо зробити висновок, що фабрика уже працює.

Реакція Київського губернського правління була блискавичною, уже 28 лютого 1891 р. Київському повітовому справнику наказано тимчасово фабрику закрити і здійснити перевірку.

1 березня Алегор Красовський, пристав 2-го стану, пише, що оглянув фабрику, але і близько нічого подібного до написаного в газеті не побачив. Фабрика не працює, а лише будується.

4 березня 1891 р. повітовий справник пише рапорт. У ньому він вказує на необхідність фабрику закрити, а Франца Левандовського притягнути до відповдальності за відкриття виробництва без надання потрібних дозволів.

6 березня оглянути фабрику був відправлений лікар Рунський. У своєму звіті на ім’я Київського губернатора він зазначив, що порушень санітарії на фабриці помічено не було. Але такий огляд не задовольнив губернатора і лікаря на фабрику направляють вдруге. 15 березня 1891 р. лікар Рунський пише другий свій рапорт. Цього разу, крім фабрики, він оглянув і працівників. Про це він пише: «Всего рабочих на фабрике Левандовского 46 лиц (28 мужчин и 18 женщин). Рабочие частью из крестьян и частью из евреев, на фабрике постоянно не живут, а приходят туда на работу из местечка Макаров и деревень Юров, Заваловка и Фасовка. Все осмотренные рабочие оказались совершенно здоровыми. При посещении фабрики удушливого запаха там не было».

6 квітня 1891 р. будівельний відділ пише рапорт, в якому зазначає, що дозволів на відкриття фабрики Францу Левандовському не надавали. А тому вважають за потрібне фабрику закрити, а Левандовського притягнути до відповідальності за порушення законодавства.

Того ж 6 квітня 1891 до справи по будівництву фабрики шведських сірників приєднується Міністерство шляхів сполучення. У своєму зверненні до правління Київського округу вони пишуть, що у випадку відкриття фабрики Левандовський повинен за власний кошт зробити під’їзди до фабрики з головного шляху через шляхові канави, а також він за власний кошт має утримувати в належному стані головну дорогу навпроти своєї фабрики.

Швидше за все, про фабрику на деякий час забули, а Франца Левандовського вирішили не чіпати, або дали йому певний час на виправлення.

І вже 22 серпня 1891 р. Франц Левандовський пише свою відповідь у будівельний відділ Київського губернського правління. У листі він зазначає, що лише на літо 1891 р. закінчив будівництво фабрики і просить дозволу на її відкриття.

А 28 серпня будівельний відділ пише запит до Київського округу шляхів сполучення з проханням повідомити – на основі
чого Франц Левандовський має робити та утримувати шляхи поблизу фабрики.

5 вересня 1891 р. Київський округ шляхів сполучення надає будівельному відділу перелік усіх статей та Законів, згідно з якими шляхи поруч з підприємством знаходяться на утриманні власника підприємства.

4 жовтня 1891 р. будівельний відділ звертається до лікарського відділу знову відрядити лікаря Рунського для огляду новозбудованих приміщень фабрики.

26 жовтня Київський округ шляхів сполучення просить лікаря Рунського при відрядженні на фабрику оглянути новозбудовані містки поблизу фабрики і повідомити, чи вони безпечні для здоров’я людини.

І лише 8 лютого 1892 р. будівельний відділ Київського губернського правління надає Францу Левандовському дозвіл на відкриття фабрики в новозбудованих приміщеннях.

Саме 1892 вважається роком відкриття сірникової фабрики «Блеск» у Калинівці.

А, забігаючи наперед, скажемо, що 8 травня 1894 р. головне приміщення фабрики для виготовлення шведських сірників згоріло. Але епопея з його відбудови – це тема вже іншої статті.

Віталій ГЕДЗ.

Макарівські вісті. 2018. 14 грудня. С. 1, 5

Releated Post