СВІТЛІЙ ПАМ’ЯТІ БОГДАНИ СВІТЛИК

Кілька днів тому, 25 грудня 2018 року, поблизу села Козаківка на Болехівщині виявили залишки криївки УПА, яка призначалася для ідеолога ОУН Петра Федуна на псевдо «Полтава».

Місцеві старожили, в свій час наближені до повстанського руху спротиву, добре запам’ятали молоду енергійну жінку, яка певний час переховувалася і працювала тут у 1947 р. Вони знали її як «Ясну», дехто з підпільників називав її «Світлана», або ж «Доля». Це була звична конспірація, чимало бійців УПА мало одразу декілька псевдо. Незвичним було інше: ця жінка мала ще й літературний псевдонім, яким незмінно підписувала свої твори – «Марійка Дмитренко». Підпільна література була її особистим способом боротьби, часом набагато дієвішим, ніж куля.

Богдана-Марія Світлик, а саме так насправді звали «Марію Дмитренко», народилася 24 квітня 1918 р. в Перемишлі. Її батько Юліан, будучи свідомим українцем, тяжко переживав невдачу, яка спіткала ЗУНР. Свою любов до всього українського він змалку прищеплював власним дітям. Таке виховання допомогло Богдані не тільки не втрати національну ідентичність після переїзду сім’ї до сполонізованого Львова наприкінці 1920-х рр., а й стати на шлях ідейного борця за відновлення української державності ще під час навчання у гімназії сестер Василіянок. Членом ОУН вона стала у 1931 р. Оцінивши організаційні здібності Богдани Світлик, керівництво довірило їй функції провідника жіночих гімназійних ланок у Львові, які вона успішно виконувала до 1937 р.

У 1936 р. Богдана здійснила свою мрію, ставши студенткою факультету класичної філології Львівського університету імені Яна Казимира, де отримала змогу розвивати свій письменницький хист. Під час навчання не полишала націоналістичної діяльності через що потрапила під пильний нагляд польської поліції. У 1939 р., напередодні Другої світової війни, була заарештована дорогою до Гданська за звинуваченням у шпигунстві на користь іноземних держав і ув’язнена у львівській в’язниці «Бригідки». Під час тюремного ув’язнення дівчина не зневірювалася, писала вірші, підтримувала колег по нещастю.

Звільнення прийшло у вересні 1939 р. разом із приходом на західноукраїнські землі ще страшнішого окупанта – радянського кривавого режиму. За наказом Проводу ОУН Богдана Світлик перебралася на Закерзоння у німецьку окупаційну сферу, де очолила жіночу мережу ОУН й отримала завдання сформувати українське підпілля. Саме вчасно, бо енкаведисти у 1940 р. заарештували молодшу сестру Богдани Лідію і засудили її до ув’язнення у таборах за «Справою 59».

На Закерзонні Богдана познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Зеноном Литвинком, націоналістом зі Стрия. Пара одружилася у червні 1941 р., незадовго до того, як Зенон вирушив на південь України у складі однієї з Похідних груп ОУН. Восени того ж року він повернувся через Одесу й Румунію до Львова, де на той час мешкала вагітна дружина. 1 лютого 1942 р. у них народився син Андрій. Через імовірні переслідування дитину довелося віддати на виховання матері Богдани, яка мешкала у Жидачеві. Там хлопчик і виріс під чужим прізвищем, згодом став архітектором і викладачем Одеського інженерно-будівельного інституту (зараз Одеська державна академія будівництва та архітектури).

Невдовзі Богдана Світлик розпрощалася і з чоловіком, який у 1943 р. вступив у дивізію СС «Галичина» разом із її двоюрідним братом Олесем Світликом. Воював під Бродами, вийшов з радянського оточення і загинув десь на території Польщі у 1944 р.

Тим часом Богдана працювала у підпільних редакціях «Смолоскип», «Ідея і чин» та інших. Після того, як Львів окупували радянські війська, вона продовжила підпільну боротьбу безпосередньо у лавах УПА, працювала у головному Осередку Пропаганди та Інформаційної Служби ОУН ГОПІС, який від 1944 р. до другої половини травня 1948 р. був розташований у Карпатських лісах. Очолював його «Полтава». Тут з-під її пера вийшло чимало новел, оповідань, нарисів, кореспонденцій про героїчну боротьбу підпільників, підписаних вигаданим ім’ям «Марійка Дмитренко». Жінка активно співпрацювала з повстанськими періодичними виданнями «До волі», «Ідея і Чин», «Самостійність», у двох останніх редагувала інформаційну частину. Такі ж обов’язки вона виконувала потім у випусках бюлетенів «Осередок Пропаганди та Інформації при Проводі ОУН» та «Бюро Інформацій Української Головної Визвольної Ради». Наприкінці 1944 р. – на початку 1945 р. виступила зв’язковою при спробі налагодити мирні переговори між представниками Проводу ОУН і радянською владою. 5 грудня 1947 р. була нагороджена Бронзовим хрестом бойової заслуги УПА.

29 грудня 1948 р. спеціальна група МГБ вийшла на слід підпільної друкарні УПА, що розташовувалася біля села Бряза Болехівського району на Прикарпатті. Повстанці, серед яких була 30-річна Богдана Світлик, зуміли спалити друкарню разом з цінними паперами і з боєм відступили до села Либохори. Біля підніжжя гори Магури, будучи у безвихідному становищі, Богдана із останнім набоєм покінчила життя самогубством, щоб не потрапити в руки катів. Тіло повстанки доставили для впізнання у село Брязи, а куди поділи потім – невідомо.

По собі Богдана Світлик залишила чимало високохудожніх творів, які, на жаль, і досі маловідомі широкій громадськості. Перша окрема збірка новел «Не на життя, а на смерть» разом з оповіданням «Михайлик» побачила світ в підпільній друкарні ім. Лопатинського в Стрию тільки через рік після загибелі авторки. В 1992 р. згадане оповідання було ще раз передруковане у Канаді зусиллями Товариства колишніх вояків УПА. У 1948 р. в Дрогобицькій нелегальній друкарні УПА надруковано оповідання «Учителька».

Пізніше, у 1976 році, в криївці УПА біля села Хороцева Білоберезької сільради Верховинського району було знайдено разом з іншими документами машинописну копію твору. 17 років вони перебували у приватних руках, а згодом їх передали до архіву Українського Канадського Дослідчого і Документаційного Центру в Торонто. Тож цілком імовірно, що творча спадщина талановитої письменниці набагато більша. Можливо вона й досі чекає своїх дослідників у потаємних схронах ОУН-УПА. Принаймні, на це хочеться сподіватися.

Лев ДАВИБІДА

Releated Post