ЗАГАДКОВИЙ СВІТ ОБРАЗІВ МАРІЇ ПРИЙМАЧЕНКО

«Наїв» творять «люди з народу», які не знають професійної «кухні», пишуть картини, бо просто не можуть не писати. Вони творять від душі і досягають результату. За таким принципом жила і працювала Марія Приймаченко.

Майже все життя вона провела у селі Болотня на Київщині, де і народилась. Щоправда, існують розбіжності щодо точної дати її народження. Одні джерела називають 1 або 2 січня, інші – 12. Зараз прийнято дотримуватись версії, що народилася Приймаченко 30 січня 1908 р. (за старим стилем) або 12 січня 1909 р. (за новим стилем).

Дискутують і з приводу правильності її прізвища: Приймаченко чи Примаченко? Відомо, що майстриня на початку творчості підписувала свої роботи саме «Примаченко», а потім коротко «М. П.». Але є відомості, що художниця підтверджувала і іншу версію, вказуючи, що її правильне прізвище – Приймаченко.

Доля ускладнила Марії життя ще й тим, що в ранньому дитинстві їй діагностували страшну хворобу кісток – поліомієліт. Саме в цей час, ще дівчинкою, вона починає малювати. Так висловлювалася про початок своєї творчої діяльності сама майстриня: «Починалося все це так. Якось біля хати, над річкою на заквітчаному лузі пасла я гусей. На піску малювала всякі квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену і розмалювала нашу хату…». Сусідам припало до душі таке оформлення, відтак у Марії з’являється  чимало замовників.

Через хворобу Приймаченко не змогла здобути хорошої освіти, обмежилася тільки 4 класами школи. Вона продовжувала малювати в селі, допоки її талант не відкрила у 1936 році майстриня-ткаля і вишивальниця киянка Тетяна Флору. Того ж року Марію запросили до майстерень при Київському музеї українського мистецтва. Тут вона експериментувала із керамічною скульптурою, розписом посуди та вишиванням. За участь у виставці народного мистецтва 1936 року Марію Приймаченко нагороджують дипломом першого ступеня. З того часу її твори з незмінним успіхом експонуються на виставках у Парижі, Варшаві, Софії, Монреалі, Празі. Талант художниці з часом стає визнаним у світі. Відомо, що її творчістю захоплювався Пабло Пікассо та Марк Шагал.

М. ПРИЙМАЧЕНКО. Чайки у човні.

З початком Другої світової війни, Марія Приймаченко повертається до рідного села. Навіть втративши чоловіка, художниця не втрачає тяги до мистецтва і продовжує творити. Не маючи професійної освіти, вона виробила а в рамках «наївного мистецтва»  власну художню систему. Поєднуючи техніки акварелі та гуаші на папері чи картоні, створювала станкові декоративні композиції з рослинними та анімалістичними мотивами фольклорного характеру. Підґрунтям для них стало звернення до рідної поліської природи, традиційної народної культури.

За типологією роботи художниці поділяють на сюжетні (фігуративні) та знакові (ритміко-орнаментальні), яким відповідають періоди її творчості: 1935–1941 роки – переважають тваринні персонажі, у 1950-ті роки – квітково-пташині композиції, на кінець 1960-х – 1980-ті роки – з’являються побутові сцени, антивоєнні твори та Чорнобильська серія робіт. Варто відзначити, що особливий розквіт її сюжетної творчості припадає на початок 1970-х років: «Весілля», «Катерина співає пісню», «Роман і Оксана», «Галя на весілля запрошує», «Сватання», «Після весілля хрещеного батька та матку хрещену везуть до магазина» та інші.

М. ПРИЙМАЧЕНКО. Весілля.

Найбільш відомою є унікальна «звірина серія» Приймаченко. Вона не має аналогів ні у вітчизняному, ні у світовому мистецтві. Ці звірі – витвір уяви художниці, їх не існує у природі. Вони живуть у її персональному дивосвіті серед казкового рослинного світу. До речі, справжніх екзотичних тварин Марія вперше побачила лише в  дорослому віці – в цирку, куди її привіз видатний режисер Сергій Параджанов.

М. ПРИЙМАЧЕНКО. Дикий чаплун.

Коли Марію питали, навіщо вона малює неіснуючих тварин і квіти, вона відповідала: «Навіщо малювати такими, які вони є – вони і так красиві, а я свої малюю на радість людям. Так хочеться, щоб більше людей дивилися малюнки і щоб всім подобалися».

Малювала Марія Приймаченко обома руками – як правою, так і лівою, але ніякої відмінності між картинами не помітно. До речі, коли малювала, фарби не змішувала. Використовувала куплені пензлі, але часто робила їх власноруч із котячої шерсті.

М. ПРИЙМАЧЕНКО. Мільярд років пройшло, а таких мавп не було.

Можна сказати, що Марія Приймаченко – майстер вигаданого нею особисто жанру. Фантастичний світ її образів є унікальним мистецьким явищем, культурним феноменом, який поєднав у собі традиції народного малярства та особисту обдарованість художниці. Її творчість – це злиття казковості і повсякденності.

Наталія ФІТЬ.

Releated Post