ПЕТРО МОГИЛА, ПРАВОСЛАВ’Я ТА ПРОТЕСТАНТИЗМ

Церковна діяльність Петра Могили припала на складні для православ’я часи. Після проголошення унії в 1596 році протягом кількох років усі православні єпископи Речі Посполитої перейшли в греко-католицизм. Відтак постало питання відновлення православної ієрархії, що і було зроблено завдяки втручанню Єрусалимського патріарха Феофана ІІІ. Останній діяв на прохання Константинопольського патріарха Тимофія (та в присутності патріаршого екзарха Арсенія), оскільки Київська кафедра на той момент залишалася в юрисдикції Константинопольського патріархату, і залишилася там навіть попри висвячення нової місцевої ієрархії Єрусалимським патріархом.

Після відновлення православної ієрархії ще близько десяти років православна церква була поза законом у Речі Посполитій, і лише після смерті короля Сигизмунда ІІІ православна ієрархія була затверджена у своїх правах. Незабаром Київським митрополитом став Петро Могила, і його правління було позначене спробами зміцнення православ’я та визначення стосунків з іншими християнськими конфесіями. А це були не лише католики та греко-католики, а також і протестанти, особливо кальвіністи. Саме за участі кальвініста Христофора Радзивілла та його партії православні повернули собі визнання в Речі Посполитій, його просив про допомогу ще митрополит Іов Борецький, і він підтримав прохання православних про «заспокоєння грецької віри» в 1632 році.

Добрі відносини з кальвіністами у православних були не лише на українських землях. Із ними намагався налагодити стосунки також Константинопольський патріарх Кирило Лукаріс, який налагодив стосунки з протестантами, імовірно, саме під час перебування в Речі Посполитій наприкінці XVI століття, коли викладав у Острозькій академії та опікувався церковною освітою в інших містах. У протестантській Женеві Кирило Лукаріс друкував свої богословські твори, які друкувати в Османському султанаті йому не завжди дозволяли. Так, у Женеві 1629 року вийшла його книга «Сповідання віри», яку в православному світі зустріли без ентузіазму через надто близькі до реформатських погляди патріарха. Серед іншого, Кирило Лукаріс схилявся до принципу «Лише писання», приділял переважну увагу біблійним настановам порівняно з пізнішими церковними догматами, а в самій Біблії чітко відділяв та не визнавав деутороканонічні книги, що також було властиве протестантам. Також у «Сповіданні» Кирила Лукаріса критикувався православний культ ікон, таїни хрещення та євхаристії вважалися окремими та вищими від усіх інших. Після загибелі патріарха в 1538 році його кальвіністські погляди були засуджені, і перед вселенським православ’ям постало питання нового, більш ортодоксального «Сповідання віри», тобто катехизису. І новим катехизисом східної церкви стало «Православне іповідання Кафоличної й Апостольської Церкви Східної» Петра Могили, також відоме під назвою «Великий катехизис».

Катехизис «Виклад віри церкви Малої Росії», або «Виклад віри руської» був створений Петром Могилою та Ісаією Трофимовичем-Козловським в той час, коли почалися дискусії щодо «Сповідання» Кирила Лукаріса, як відповідь на вимогу часу. На Київському соборі 1640 року це сповідання було затверджено та прийнято, а в 1642 році представлено з доповненнями грецьких богословів на чолі з Мелетієм Сиригосом на помісному соборі в Яссах. На цьому соборі були делегати і від Київської митрополії, і від інших митрополій Константинопольського патріархату, і остаточний варіант було прийнято для використання у всій церкві. Більш того, текст розіслали також іншим східним патріархам для затвердження на місцевих синодах, і всі вони прийняли нове сповідання віри схвально.

Оскільки катехизис Петра Могили було схвалено всіма православними патріархами, він почав поширюватися грецьким світом, спочатку в рукописах, а з 1667 року (вже після смерті Київського митрополита в січні 1647-го) був неодноразово видрукуваний у європейських країнах грецькою, латинською та іншими мовами. Слов’янський переклад видали в Москві у 1696 році, вже після підпорядкування Київської митрополії Московському патріарху. З того часу і в московській церкві сповідання Петра Могили стало одним з найважливіших текстів як для розвитку богослов’я, так і для церковної освіти. До того ж, скорочений варіант, або «Малий катехизис», був виданий Петром Могилою ще 1645 року українською та польською мовами.

«Православне іповідання Кафоличної й Апостольської Церкви Східної» Петра Могили не було полемічним трактатом, яких досить багато виникало в той час, хоча чітко розмежовувало православну догматику з католицькою та протестантською. На відміну від патріарха Кирила Лукаріса, митрополит Петро Могила не схилявся до нових віянь у богослов’ї, а залишався більш консервативним та ортодоксальним у своїх твердженнях. З іншого боку, для оформлення та структурування православної догматики він використовував, імовірно, західні зразки подібної літератури (в т.зв. «Малому катехизисі» Петра Могили знаходять також і богословські впливи католицької традиції). Відтак, його текст вийшов зручним і сучасним за формою, але консервативним за змістом, що дозволило зберегти православну ідентичність як українцям, так і грекам, при цьому на рівних дискутуючи з представниками як католицької, так і протестантської думки.

Руслан ХАЛІКОВ.

Releated Post